Page 193 - 6816

людину, щоб з цього постаменту їй було краще спостерігати за тим,
що відбувається у світі. Італійський гуманіст у дусі християнства
надав людині право вибору, але попередив, що вона може
переродитися в нижчі істоти, а може піднестися й до вищої. «О

найвище й чудове щастя людини, якій дано володіти тим, чим
забажає, і бути тим, ким хоче!» [421, с. 221]. Мірандола наголошував,
що людина здатна стати тим, чим захоче, проте не врахував її

консерватизму, зокрема того, що її бажання часто обмежені тілесним
комфортом, отож, не зрозумів одного: людині для її вдосконалення
потрібен ідеал. Цей недолік людини врахувало християнство, тому
поставило їй за взірець Христа. Мислителі епохи Відродження

припустилися помилки, яку відтворювали наступні покоління
філософів: вони забували, що людині потрібен живий приклад для

того, щоб вона вийшла за межі тілесних задоволень у сферу
духовного розвитку. Осмислюючи результати антропоцентричного
гуманізму, Ж. Маритен зазначив, що людина настільки деградувала,
що зникла особистість, усе перетворилося на масу [354, c. 72].

На відміну від Мірандоли, голландський мислитель і теолог
Еразм Роттердамський (1466–1536) визнавав наявність у людині
суперечностей між тілом, душею й духом і водночас підкреслював,

що вони утворюють деяку єдність [662, с. 111]. Мислитель у дусі
ідей ап. Павла виокремлює тілесну людину (caro), зовнішню (homo
exterior) і внутрішню (homo interior) [662, с. 118–119], тобто визнає
ієрархічний характер внутрішнього світу людини. Душа людини

стоїть на перетині: до чого приєднається, такою й стане. Мислитель
намагався в дусі «Тімея» Платона примирити божественну і
безсмертну душу зі смертною й підвладною різним страстям

[662, с. 112–113]. Отож Еразм Роттердамський зрозумів
суперечливість внутрішнього стану людини: вона постійно має
вибирати між тілесним животінням і духовним буттям.
Інший напрям розуміння людини розвивав італійський філософ

і політичний діяч Н. Мак’явеллі (1469–1527). Для нього
первинними є матеріальні потреби людини, а тому він у своїх
роздумах спирається на ті типи людини, у яких переважає

матеріальне. Н. Мак’явеллі став на цю позицію під впливом нових
соціально-економічних і політичних умов життя. Потреби часу
вимагали узагальнення поглядів на людину. Аналогії й порівняння,

що проводить філософ між віддаленими історичними подіями та
сучасністю, вимагали спільного критерію. Філософ знайшов його

193