Page 192 - 6816

Я». Ці роздуми філософа-містика XIV ст. сьогодні є надзвичайно
актуальними й не здаються містикою, а є нагальною потребою.
У Новий час містицизм не зникає. Він відроджується саме тоді,
коли стають очевидними ознаки антропологічної кризи. З позиції

містицизму намагався осмислювати проблему духовної сутності
людини російський мислитель П. Успенський (1871–1947), який
виділив чотири ступені еволюції людського духу. Перехід з одного

ступеня на інший зумовлює розвиток інших сторін людських
здібностей. Він стверджує, що не можна піднятися на вищий
ступінь в одній галузі, не піднявшись на відповідний ступінь в усіх
інших [564, с. 232].

Підсумовуючи внесок містиків, зазначимо, що в основі їхніх
уявлень про сутність людини лежав принцип духовної ієрархії.

Вони усвідомили хибний шлях розвитку людини, її орієнтацію на
зовнішнє й ігнорування внутрішнього. Метою людини має бути
внутрішнє вдосконалення.

2.2.6. Уявлення про людину в епоху Відродження.
Метафізичним началом у Середньовіччі було поняття нерухомої
ієрархії буття, яке уособлювали священики. Зміна онтологічних

умов життєдіяльності людини породжує процес переосмислення
первоначал суспільного буття, і почав його німецький філософ,
теолог і вчений М. Кузанський (1401–1464). Фундаментальні
поняття: абсолют, істина, принцип ієрархії – стають предметом

дослідження. Зароджується гуманістичне трактування людини.
Водночас М. Кузанський продовжує пов’язувати поняття
«особистість» з Богом [288, с. 163]. Принцип духовної ієрархії

зберігає свою значущість. В універсумі філософ виділяє нижчі,
середні й вищі структурні рівні. Відповідно до ієрархічності
універсума М. Кузанський виділяє рівні розвитку людини: чуттєва
(орієнтується на насолоду), посередня (наділена здоровим глуздом і

очолює нижчих) і мудра (наділена розумом) [288, с. 261].
У сучасній філософії вважають, що епоха Відродження
започаткувала гуманістичну версію життя. Філософи зазвичай

посилаються на «Промову про гідність людини» (1696) Піко делла
Мірандоли (1463–1494). Осмислюючи цей напрям гуманізму,
Ж. Маритен назвав його антропоцентричним [354, с. 71–73].

Поділяючи цю думку, зазначимо, що в цьому гуманізмові немає ідеї
досконалої людини – особистості. Мірандола на місце Бога ставить

192