Page 191 - 6816

Німецький містик Г. Сузо (біля 1295/1297–1366) стверджував, що
незважаючи на те, що більшість людей дотримується тілесного
способу життя, в кожній людині наявне духовне начало: «Усі тварі,
які від століття перебували в Богові, суть Бог і не мають ніякої

різниці у своїй основі <...> У них таке саме життя, та сама сутність, ті
самі можливості, оскільки вони в Богові, і вони суть того ж Єдиного
й не менше» [527, с. 469], а тому в кожного є можливість піднятися

до духовного життя. Але з чого має починатися шлях до духовної
досконалості? На думку Г. Сузо, з віри, але цього замало, людина
мусить пройти через надлюдські випробування: переосмислити свої
спонукання й розвинути свою душу. Лише одиниці наважуються на

цей крок: багато кликаних, та мало обраних.
Людська сутність та ідея духовного вдосконалення була

центральною темою творчості німецького містика Й. Таулера
(1300–1361). Філософ-містик визнає християнську ідею зовнішньої
та внутрішньої людини й виділяє три сутності: людина зовнішня,
людина внутрішня й прихована в глибині боголюдина (Христос),

але стверджує, що це одна людина [537, с. 126]. Незважаючи на те,
що зовнішня людина зорієнтована на світські задоволення,
внутрішня гідність наявна в кожній людині [537, с. 132], проте цей

тип людини часто не усвідомлює власної гідності. Замислюючись
над причинами такої обмеженості зовнішньої людини, Й. Таулер
доходить висновку: її воля підпорядкована бажанням і
пристрастям, що не дозволяє усвідомити свою гідність. Для

вдосконалення людина має пройти крізь перешкоди: подолати
коливання й суперечності між зовнішнім і внутрішнім, що вестиме
до свободи. Засобом подолання духовної обмеженості філософ-

містик уважає любов, яку трактує як самовіддачу [537, с. 134].
Релігійне трактування людської сутності Й. Таулер доповнює
філософським розумінням і вводить поняття «Я», «самість», «Не-
Я». «Я» і «самість» у розумінні філософа – це зовнішня людина, яка

прагне матеріальних благ і задоволень, а «Не-Я» – це
самосвідомість, внутрішня людина, сутністю якої є безконечність.
Спасіння людини він трактує як прагнення до «Не-Я» [537, с. 208].

Людина в процесі вдосконалення проходить шлях від «незнання»
до «знання», долаючи невпевненість і страх. На цьому шляху вона
має здобути знання не лише про зовнішній світ, але й про себе.

«Оскільки соромно, коли людина знає всі можливі речі, про себе же
не знаючи нічого» [537, с. 215], отож має здобути знання про «Не-

191