Page 187 - 6816

[11, с. 369]. Досконалість, що була притаманна героям трагедій,
Т. Аквінський переносить на якості церковних діячів. Безумовно,
тут є логіка й історична правда. Апостоли й Отці Церкви здійснили
героїчну роботу з поширення християнського вчення, а тому

Т. Аквінський мав право сказати: «Звідси стало звичним у церквах
називати особами тих, хто наділений певною гідністю» і здатний до
самосутнього існування [11, с. 366–367].

Т. Аквінський вступає в діалог із С. Боецієм щодо його дефініції
особи. У тексті Т. Аквіната її подано так: «Особа – неподільна підстава
розумної природи» [11, с. 360], тобто розум є фундаментальною
ознакою особистості. Уточнюючи визначення С. Боеція,

Т. Аквінський дає таку дефініцію особистості: «Особистість означає
найдосконаліше, що є в природі, тобто те, що існує самостійно у

своєму розумовому єстві» [Цит. за: 94, с. 42]. Через Т. Аквінського
визначення С. Боеція сприйняли європейські теологи й філософи.
Підсумовуючи філософські погляди А. Августина, Т. Аквінського,
С. Боеція, зазначимо, що вони дійшли висновку, що особистість

позначає сутність, підставу буття, отож на багато століть випередили
світську філософію, яка до цього часу не здатна усвідомити, що
особистість є субстанцією суспільного буття.

Цікавими є погляди на проблему особистості шотландського
філософа й теолога, критика томізму Іоана Дунса Скота
(1265/66–1308), який теж відштовхувався від визначення особи
С. Боеція. Для формування персональності (особистісних якостей

людини) І. Скот пропонує позбутися залежностей. У його розумінні
особистість – це людина, яка подолала актуальні залежності й
передумови до них [511, с. 463–465].

Уявлення про Бога як Особу в К. Тертулліана, С. Боеція,
А. Августина, Т. Аквінського передує уявленню про людину як
особистість. Це один напрям розуміння поняття особи. Другий –
А. Сен-Вікторський формулює поняття «людська особистість», під

якою розуміє досконалу, ідеальну людину. Третій напрям – погляди
римських юристів, в основі яких лежали власність і здатність бути
суб’єктом соціально-правової діяльності.

Розвиток християнського поняття особистості був зумовлений
тим, що виникла нагальна потреба подолати рабовласницьку
соціально-правову й політичну ієрархію, довести гідність людини,

але християнство не скасувало самого принципу духовної ієрархії,
який наповнило новим змістом. Принцип духовної ієрархії

187