Page 186 - 6816

[408, с. 125]. Дослідник правильно підмітив, що поняття «особа»
стосувалося Бога й людини. Людина створена за образом і подобою
Божою, тому до неї можна вживати поняття особи, бо вона здатна
бути суб’єктом діяльності. Коли в християнстві говорять про

людину як особу, то цим свідомо підкреслюють, що вона є Боже
творіння і в цьому відношенні рівна з іншими людьми. Поняття
«Особа» щодо Бога означає Абсолютну досконалість, а людина,

маючи первородний гріх, втратила її, але, незважаючи на це, має
прагнути вдосконалення. Тому вживати поняття «особа» щодо
людини не зовсім коректно, особливо, якщо враховувати роздуми
ап. Павла щодо розподілу людей на рівні розвитку: зовнішню та

внутрішню людину. Тілесна й душевна людина, маючи в душі
подобу Божу, не реалізують її. Тому поняття «особистість»

пропонуємо вживати не до будь-кого, а щодо досконалої, духовної
людини. Спільним для понять «особа» й «особистість» є здатність
бути суб’єктом діяльності: якщо Бог є Абсолютним суб’єктом
діяльності, то особистість – це теж суб’єкт діяльності, який діє в

інтересах суспільства.
Відштовхуючись від визначення особи С. Боеція, французький
філософ і теолог А. Сен-Вікторський (1110–1171) вводить поняття

«людська особистість», на основі якого доводив, що поняття
особистості стосувалося людини [498, с. 76]. Такий підхід
підкреслював, що людина подібна до Бога, а тому здатна до
внутрішньої досконалості.

Суттєвий внесок у розуміння понять Особи й особистості
здійснив Т. Аквінський. Формування християнської філософії й
Церкви вимагало подальшого осмислення ролі та значення

особистості, а тому він залучає до аналізу напрацювання
А. Августина, С. Боеція, Діонісія Ареопагіта, А. Сен-Вікторського.
Т. Аквінський уважав, що поняття «Особа» стосується речей
нерухомих, а саме Бога. Т. Аквінський розвиває ідею про Божу

досконалість, започатковану К. Тертулліаном: «„Особа” позначає
те, що є найдосконалішим у цілій природі» [11, с. 366], однак
послуговується поняттям «особа» щодо людини. Уважаємо, що

стосовно досконалої людини, яка здатна бути суб’єктом не лише
зовнішньої, але й внутрішньої діяльності, слід уживати поняття
«особистість». Людині важко бути досконалою, але це не означає,

що вона за певних умов не здатна до розвитку. Філософ розрізняє
визначення особи у філософському та в релігійному значенні

186