Page 183 - 6816

соціально-політичний та правовий статус людини. Християнство,
заперечуючи використання поняття «особистість» з метою
підкреслення майнового й соціального статусу людини, наполягає,
що до кожної людини слід ставитися як до особистості.

Новий етап розвитку змісту понять Особи й особистості
пов’язаний з Нікейським собором (325 р.). Проблема особистості в
християнстві органічно поєднана з троїстою термінологією

кападокійців, які у вченні про Трійцю послуговувалися поняттями
«сутність» та «іпостась». (Для довідки зазначимо, що вперше розмежував
ці поняття Плотин: сутність – це буття взагалі, а іпостась – конкретне буття).
Ідея особистості народжувалася в жорстокій боротьбі з єрессю,
зокрема аріанством, яке стверджувало, що Сина Божого не можна

вважати Богом. Арій дотримувався позиції жорсткої субординації,
намагаючись узаконити сутнісну нерівність між Отцем і Сином.

Так, критикуючи єресі, Г. Богослов зазначав: «Ми поклоняємося
Отцю, і Синові, і Святому Духові, розділяючи особисті властивості
і з’єднуючи Божество. Не змішуємо трьох (іпостасей) в одне <...>
і єдиного не ділимо на три (сутності)…» [76, с. 312].

Християнський мислитель робить важливий крок для того, щоб під
іпостассю розуміти не лише конкретне буття людини, але й буття
особистості. «Три Іпостасі, або три Особи, притім кожне з

особистою Його властивістю» [76, с. 313]. Г. Богослов критикує тих
священиків, які не розуміють спорідненість понять іпостасі й
особистості.
Розвиток суспільного життя поставив на порядок денний

проблему Іншого, що була принципово чужою античній думці. Це
була абсолютно нова суспільна й моральна ситуація, що
потребувала філософського осмислення. Зустріч з Іншим

(самарянином чи будь-яким представником іншого роду) означала
виникнення проблеми, розпад поглядів і навіть критичну ситуацію.
Християнство запропонувало до Іншого ставитися, як до рівного за
суттю. Для розв’язання цієї проблеми вибрали поняття «іпостась».

Останнє було в повсякденному вжитку й означало «існування».
Поняття «усія» й «іпостась» стосувалися буття, перше позначало

сутність, а друге – особливість, конкретне, індивідуальне буття. За
допомогою першого підкреслювали рівну гідність кожної Особи
Св. Трійці, а другим позначали відмінності між Богом-Отцем,
Богом-Сином, Богом-Духом Святим. Наголос на рівності трьох

Осіб Св. Трійці допомагав людині зробити висновок, що в земному

183