Page 185 - 6816

неповторна, але водночас тотожна з Іншими.
Римський філософ і теолог С. Боецій (бл. 480–524) осмислював
проблему особи в контексті понять «субстанція», «природа»,
«іпостась» і доводив, що поняття особи не можна використовувати

щодо випадковостей (акцидентів), а лише до сутностей: «Особа не
може міститися в акцидентах <...> особу доречно стверджувати
лише в субстанціях» [82, с. 59]. Поняття особи в С. Боеція

стосувалося лише тієї субстанції, яка мала розум. Він формулює
визначення: особа – це «індивідуальна субстанція розсудкової
природи» [82, с. 61]. Цю дефініцію сформульовано на засадах
аристотелівської філософії, а саме на основі поняття субстанція –

перша сутність, що здатна до самостійного існування. Отож бути
особою означає мати здатність до рефлексивного й абстрактного

мислення, бути суб’єктом діяльності – першою субстанцією.
С. Боецій аналізує латинське поняття «реrsоnа» й доводить, що
воно подібне до грецького поняття «іпостась». У процесі
дослідження змісту поняття «особа» він спирається на історію його

формування в грецькому театрі. Особа – це не лише маска, а й
актори, які грають ролі великих людей [82, с. 63]. Відтак первісне
значення грецького терміна «личина» стосувалося не кожного,

а лише тих, хто здатен бути суб’єктом діяльності. Мислення
шукало фундаментальну, субстанційну якість людини, яку слід
покласти в основу буття. Поняття «особи» в С. Боеція стосувалося
лише індивідів, здатних до духовної діяльності. Отож специфікою

підходу С. Боеція є те, що під особою він розумів не кожного
індивіда, а лише того, хто здатен до свідомої діяльності й прагне
вдосконалення. На думку філософа, поняття «реrsоnа» менш

влучне, ніж іпостась [82, с. 61]. (Для довідки зазначимо, що
Т. Аквінський теж визнавав подібність понять «реrsоnа» й «іпостась»:
«Латиняни налічують у божестві три особи, а греки – три іпостасі, себто
Отця, Сина і Святого Духа» [10, с. 92]). Натомість в історії філософії
вийшло все навпаки. Християнський світогляд потребував нової
термінології, і в європейській філософії та релігії закріплюється

поняття «реrsоnа», а не іпостась.
Осмислюючи визначення особи С. Боецієм, дослідник і

перекладач його праць Р. Паранько зауважив: «Великою перевагою
цього визначення є те, що воно визнає особовість і людини, і Бога.
Поважний недолік у тому, що воно позірно підводить Бога під ту
саму аристотелівську категорію субстанції, що й людину…»

185