Page 181 - 6816

шлях духовного розвитку.
З християнської позиції життєвий шлях людини є результатом
її вільного вибору. Як не дивно, людина часто здійснює вибір на
користь власної деградації. З цього приводу А. Августин зазначав:

«До нікчемності прагне життя, яке добровільною зрадою відступає
від Того, Хто її створив і сутністю Кого вона насолоджувалась,
життя, яке попри закон Божий хоче насолоджуватися тілом, над

яким її поставив Бог; саме в цьому й полягає непотріб, а не в тому,
що саме вже тіло є ніщо...» [4, с. 236]. Людина чинить усупереч
призначенню й деградує за власним вибором. Вона стає залежною
тоді, коли потрапляє під вплив потреб свого тіла.

Середньовічний теолог і філософ-схоласт Тома Аквінський
(1225/1227–1274) підсумував ієрархічний підхід до розуміння

людських якостей у вислові: «Якісь створіння називаються вищими
відповідно до того, що вони є досконалішими у благості»
[10, с. 183–184], а тому нижчі створіння мають підкорятися вищим.
Первоначала та принцип духовної ієрархії успадкував і

розвивав середньовічний грузинський філософ Іоане Петриці
(XI–XII ст.) [419, с. 163].
Підсумовуючи погляди християнських мислителів, зазначимо,

що ієрархічний підхід щодо людської сутності започаткував у
християнстві ап. Павло, розвивали Діонісій Ареопагіт,
К. Тертулліан, Макарій Великий, Г. Богослов, А. Августин,
І. Ліствичник, М. Сповідник, Альберт Великий, Т. Аквінський. Отці

християнської Церкви. Середньовічні філософи зрозуміли, що
сутність людини має ієрархічний характер і накладає відбиток на
їхню життєдіяльність. Отже, християнське розуміння людини

ієрархічне. Воно орієнтувало людину на те, щоб вона керувалася
розумом, контролювала потреби тіла, спонукання до діяльності,
орієнтувалася на пріоритет духовного й прагнула духовної
досконалості. Принцип духовної ієрархії в християнстві означав

наростання духовного потенціалу людини, відтак здатності до
контролю за тілесними потребами.

2.2.4. Проблема Особи й особистості в
християнстві та римському праві. Складність
християнського розуміння Особи й особистості полягає в тому, що

у Св. Письмі ці поняття відсутні. Незважаючи на це, вважаємо, що
ап. Павло заклав підвалини вчення про особу, ввівши поняття
зовнішня (душевна) і внутрішня (духовна) людина (2 Кор. 4:16).

181