Page 180 - 6816

Великого (між 1193/1207–1280). Він виділив три роди душі:
вегетативну, чуттєву й інтелігібельну (розумну) [13, с. 57–60].
Характеристики вегетативної людини збігаються з ознаками тілесної,
характеристики чуттєвої корелюються з якостями душевної, а

характеристики інтелігібельної – це якості духовної людини,
очевидно, що Альберт Великий поділяє погляди К. Тертулліана,
Г. Богослова, А. Августина та інших християнських філософів.

Проблему духовної ієрархії розвивав візантійський богослов і
церковний діяч Григорій Палама (1296–1359). Духовна людина
орієнтується на вдосконалення, тому має цуратися задоволень і
будь-яких залежностей від земних потреб [406, с. 109]. Розподіл на

зовнішню та внутрішню людини в Г. Палами стосується й
філософів. Парадоксально, але уособленням зовнішньої людини в

богослова є філософ, оскільки він орієнтується на зовнішні науки
[406, с. 116–123], що підпорядковані тілесним потребам й
ігнорують необхідність духовного вдосконалення.
Розподіл людей за ступенями духовного розвитку породжує

питання: статичний чи динамічний характер мають ці ступені?
Людина приречена все життя бути на одному з них чи здатна
подолати нижчі ступені й піднятися на вищі? Ще Г. Богослов

зрозумів, що людина не статична істота, а динамічна: «Навіть і дня
не буваємо тими ж, але безперестанно течемо й змінюємося і тілом,
і душею» [77, с. 473]. А. Августин успадкував погляди Г. Богослова
щодо можливостей людини до розвитку. Він уживає

словосполучення «змінність тварі» [4, с. 234], за яким стоїть
переконання в тому, що людина здатна вдосконалюватися.
А. Августин правильно зафіксував проблему: тілесній і душевній

людині важко без допомоги піднятися до рівня духовної. Потрібні
не лише віра й підтримка, але й щоденні наполегливі духовні
зусилля, а тому наставляє: «Не будемо служити тварі більше, ніж
Творцю, і не будемо гинути у власних роздумах: у цьому й полягає

бездоганна релігія» [4, с. 235]. Навіть із допомогою тілесній і
душевній людині важко піднятися на рівень духовної. Для цього їй
треба здійснити надзусилля, розірвати психологічні зв’язки з

попередньою ідентичністю. Розрив зі старозавітністю – це духовна
революція й перебудова соціальних відносин, що сформувалися
протягом життя. Подолати попередню ідентичність, змінити

світовідчуття, звички, спосіб життя – усе це породжує в людини
жах. Тому тілесна й душевна людина зазвичай бояться ставати на

180