Page 178 - 6816

належним, необхідністю вдосконалення. «Бо, полюбивши твар
більше за Творця і творчість, вона карається тією облудою, що у
тварях шукає Творця й творчості, і, не знаходячи Його, думає, що
самі тварі і суть Творець і творчість...» [4, с. 263]. Любов до себе

затьмарює мозок, і людина ототожнює себе з Творцем й здійснює
гріхопадіння. А. Августин усвідомлює, що земна людина
консервативна, закохана у власну обмеженість, але з надією

дивиться на неї й переконаний, що вона здатна подолати гріхи,
зрозуміти Боже слово й удосконалюватися.
Внутрішня людина не шукає задоволень, вона прагне істини й
духовного зростання. Тому А. Августин наставляє зовнішню

людину зосередитися на духовному вдосконаленні. Подолання
установок на тілесне животіння теолог піднімає до рівня істини й

зауважує: «Істина заповідає нам протистояти плотським звичкам,
бо ніхто не досягне царства Божого, якщо не зненавидить
плотських уз» [4, с. 275]. Істина – це не збіг людських уявлень з
об’єктом, а орієнтація на духовне. Істина – не зовні, а всередині.

Християнський філософ Іоанн Ліствичник (525–600) основним
предметом своїх пошуків зробив проблему духовного
самовдосконалення, визначивши тридцять ступенів. Сходження

починається із заперечення світу й боротьби з пристрастями. У
процесі духовного зростання людина проходить через покаяння,
тугу, самозакоханість та усвідомлення гріхів. Нарешті настає
ступінь мовчання, роздумів над смислом життя. Для

характеристики цього рівня філософ використовує поняття
«чистота»: «Чистий той, хто (тілесну) любов <…> і тілесний вогонь
угасив вогнем нематеріальним» [324, с. 118], але розуміє, що

людина все життя має боротися зі зловживаннями власного тіла.
Діонісій Ареопагіт (V – поч. VI ст.) на основі ідеї Платона про
духовне очищення [426, с. 165–166] зробив суттєвий крок у
розумінні проблеми духовної ієрархії. Він виділяє три її рівні.

Перший – ті, що очищуються, це індивіди, які залишаються на
тілесному рівні (зовнішня людина). Другий – очищені, які вже
мають досвід подолання тілесних потреб. Третій – святі, монахи,

які досягли очищеної чистоти [188, с. 695–697], здобули сокровенне
знання [188, с. 577] й пізнали істину [188, с. 583]. Принцип ієрархії
в Діонісія має онтологічний характер і охоплює як небесне, так

і земне життя. Ідеальну земну спільноту людей може бути
побудовано лише на основі ієрархії таких чеснот як мудрість,

178