Page 176 - 6816

із земними проблемами. Усі претенденти на владу обіцяють
народові «золоті гори», але потім забувають про них. Світська
влада до цього часу не поєдналася з християнськими цінностями.
«Блаженний, хто, належачи до стада, займає місце між

пасомими, як досконала вівця Христова» [72, с. 134]. Гідна уваги та
людина, яка не губиться в юрбі, а зберігає духовні цінності й
виконує Божі заповіді. Людина має орієнтуватися на

вдосконалення, незважаючи на тиск знеособленого середовища.
Узагальнюючи роздуми щодо сутності внутрішніх якостей
людини, Г. Богослов зазначав: «Людина душевна далеко недосконала,
людина плотська дуже віддана пристрастям, а людина духовна

недалека від Духу» [73, с. 198]. Отже, собі й сучасникам Отець
Церкви дав таку відповідь щодо сутності людини: є плотська людина,

душевна й духовна. Людина ІV століття отримала інтелектуальний
інструментарій для відповіді: хто вона є за її духовними якостями.
Християнський теолог і філософ, представник західної
патристики А. Августин (354–430) успадковує погляди ап. Павла на

людину і теж виокремлює три ступені її розвитку: тілесна, душевна й
духовна. Перші два типи живуть за людськими законами, а третій – за
Божественними. Для позначення ступенів духовного розвитку

людини А. Августин також послуговується поняттями «раб» і «вільна
людина», але рабство пов’язує із залежністю від пороків, а вільну
людину з духовною свободою й доброчинністю. Посилаючись на
твори Платона та римського філософа Апулея, А. Августин визнає

ієрархію, що існує серед живих істот: люди, демони й боги, але
наповнює цю типологію соціально-психологічним змістом.
Надалі А. Августин уточнює свої знання про людську сутність

і виділяє ступені життя: плотське, земне і духовне. Земна людина
любить те, що нижче за життя, любить тіло, а полюбивши нижче,
вона прирікає себе на смерть, тоді як духовна людина перемагає
пристрасті й орієнтується на вдосконалення [4, с. 237]. Незважаючи

на те, що земна людина орієнтується на тілесні потреби, у неї є
можливості для духовного розвитку. Душу земної людини
А. Августин називає «нерозумною», натомість душа духовної

людини «розумна» [4, с. 248]. Людина з нерозумною душею
потрапляє під вплив обставин й інших людей. А. Августин щодо
людини з нерозумною та розумною душею поділяє висновки

К. Тертулліана й уживає щодо цих типів поняття старозавітна й
новозавітна людина [4, с. 251–252].

176