Page 175 - 6816

запитання необхідно здійснювати у двох вимірах: вертикальному –
«хто я?», що спонукає до усвідомлення власної сутності,
і горизонтальному, що приводить до визнання гідності кожної
людини. Ці суперечливі підходи до сутності людського «Я» в

історії філософії намагалися взаємно поборювати один одного, але
сьогодні вони потребують органічного синтезу. На рівні потреб
свого часу Г. Богослов дав вичерпні відповіді на наведені

запитання, але проблема залишається. Адресуймо ці запитання собі
й пошукаймо відповідь.
Погляди Г. Богослова на людину мають реалістичний характер,
він не ідеалізує рід людський. На його думку, більшість за своїми

якостями – це зовнішня людина, яка не виходить за межі тілесних
потреб. Людське тіло постає як ворог людини в процесі її

життєдіяльності. «До тебе звертаюся, плоть, до тебе, <...>
улесливого мого ворога й супротивника, що ніколи не припиняє
нападів» [74, с. 126]. Після детального опису життя зовнішньої
людини Г. Богослов змушений цей тип людини назвати

«одноденною твариною», яку чекає гроб [74, с. 128, 131]. Отець
Церкви шукає шляхи, як допомогти людині піднестися до гідного
життя, і формулює духовні настанови. Проаналізуємо деякі з них.

«Блаженний, хто в спілкуванні з багатьма не розважається
багато чим...» [72, с. 134]. Дійсно, людині потрібне спілкування, але
вона має максимально обмежувати себе в розвагах, не
перетворювати життя на відпочинок. Ця настанова має й сьогодні

актуальне значення. Суспільство споживання свідомо орієнтує
людину на розваги, що стають надзвичайно витонченими, які вона
дуже часто сприймає за смисл життя.

«Блаженний, хто замість усього надбання придбав Христа, у
якого одне надбання – хрест, який і несе він високо» [72, с. 134].
Хрест – це смисл життя людини. Щасливий той, хто піднявся до
смислу життя, розуміння свого призначення, і реалізовує його. На

жаль, і сьогодні людина не хоче й боїться шукати смисл життя, бо
це означає стати на позицію духовної людини. У житті недостатньо
знайти смисл, ще треба його реалізувати. Маємо констатувати, що

за дві тисячі років людина не навчилася жити відповідно
до власного призначення.
«Блаженний, хто, взявши на себе владу над народом, чистими й

великими жертвами примирює Христа із земнородними»
[72, с. 134]. Щасливий той, хто маючи владу, поєднує вищі цінності

175