Page 174 - 6816

К. Тертулліан доводив, що людина є субстанцією буття, але такою,
яка змінюється, залишаючись сама собою. Особливо звертаємо
увагу на те, що філософ критикує й ганьбить справи плоті, але не
саму плоть. Зміст думки очевидний: людина не має права жити за

законами плоті та йти за нею: «Браття, ми не боржники плоті,
щоб жити за плоттю. Якщо ви станете жити за плоттю, то
помрете, а якщо духом нищитимете справи плоті, будете жити»

[541, с. 229]. Фізіологічні потреби не мають керувати людиною.
Людина, що живе за тілесними потребами, створює умови для
власної деградації. Новозавітна людина діяльна, але її активність
скерована на внутрішнє вдосконалення, а тому Христос живе у

внутрішній людині [541, с. 223]. Старозавітна людина не знає
ідеалу й бажає залишатися такою, якою є, і в цьому полягає зміст її

гріха. Вона наївно думає, що вже є тим, ким має бути. Натомість
новозавітна людина намагається подолати свій гріх і прагне
вдосконалення. Отож К. Тертулліан чітко стоїть на
позиціях принципу ієрархії і відстоює пріоритет духовного.

Християнський мислитель Макарій Великий, або Єгипетський
(301–391) успадкував погляди ап. Павла й К. Тертулліана щодо
духовної ієрархії і теж послуговувався поняттями зовнішня й

внутрішня людина, світська й духовна. Метою християнства він
уважав духовне очищення: «Будь-яка людина, і іудей, і еллін,
любить чистоту, але не може зробитися чистою» [341, с. 165].
Макарій формулює фундаментальну проблему: «Треба дошукатися,

як і якими засобами можна досягти сердечної чистоти»
[341, с. 165]. Мовою сучасної філософії це питання звучить так: як
людина має вдосконалюватися? Проблема залишається не

вирішеною до сьогодні. Мислитель зрозумів, що для духовного
розвитку необхідно звільнити свою свідомість від гріховних думок,
але головне – від примітивних спонукань. «Очищення є не лише
утримання від поганих справ, але набуття досконалої чистоти,

чистоти сумління» [341, с. 336]. Вищий рівень духовного
розвитку – це святість: «Святий же є той, хто освятив і досконало
очистив внутрішню людину» [341, с. 396].

Є вічні екзистенційні проблеми, що в тій чи тій формі постають
перед будь-якою людиною в усі часи: «Хто я був? Хто я тепер? І
чим буду?» [74, с. 125], – запитував себе патріарх

Константинопольський Григорій Богослов (бл. 330 – бл. 390) і
спонукав інших до таких роздумів. Сьогодні пошук відповіді на ці

174