Page 173 - 6816

інтелектуально-психологічного потенціалу для усвідомлення того,
на яких началах розбудовано суспільство. Їй залишається лише
дотримуватися настанов духовної людини доти, поки не
підніметься до її рівня. На жаль, так в історії буває нечасто.

Найчастіше – навпаки, тілесна людина не хоче підкорятися
розумним вимогам і починає бунтувати або намагається різними
засобами підкорити духовну людину своїм потребам. Розвиваючи

свою думку, ап. Павло зауважує: «Духовний же судить про все, а
про нього ніхто не може судити» (1 Кор. 2:15). Між тілесною
людиною й духовною прірва – це два різні способи життя. Тілесна
людина не має інтелектуального досвіду для того, щоб зрозуміти

духовну, тоді як духовна прекрасно усвідомлює інтелектуально-
психологічний стан і можливості тілесної. Отож, ап. Павло

осмислював соціальну дійсність і людську сутність крізь призму
духовної ієрархії й не вбачав у цьому будь-якої дискримінації, а,
навпаки, доводив, що це є законом буття.
Християнський теолог і філософ К. Тертулліан (бл. 160–220)

розвиває вчення ап. Павла про тілесну та духовну людину.
Зовнішня людина – це старозавітна людина, яка живе за законами
плоті й крові, тоді як внутрішня, новозавітна – настановами духу,

поняттями справедливості й Божими Законами [541, с. 223, 228].
Зовнішня людина схильна до помилок, може ушкоджуватися, тоді
як внутрішня здатна до оновлення й розвитку. Старозавітна людина
інертна, оскільки перебуває під впливом потреб тіла. Така

орієнтація дістає в К. Тертулліана назву «мертва», натомість
новозавітна людина – це жива людина [541, с. 229]. В основі
характеристик «мертвої» й «живої» людини лежить критерій

здатності до духовного розвитку. Дихотомія зовнішньої
та внутрішньої людини доведена до протиставлення смерті й життя.
Характеристикою життя є праведність і здатність до
вдосконалення, а характеристикою смерті – спонукання тілесними

потребами і гріховність. К. Тертулліан дослідив діалектику
зовнішнього і внутрішнього, тілесного і духовного в
життєдіяльності людини. На основі спостережень за людиною та

свідчень Св. Письма він висновує: «Людина <…> існує цілком як
одна субстанція, яка, однак, мінлива: зовнішністю, походженням,
здоров’ям, положенням, чеснотами й віком, відповідно до нахилів,

занять, умінь, здібностей, місцеперебування, законів і звичаїв…»
[541, с. 241]. Тіло й дух – це не окремі субстанції, а одна.

173