Page 172 - 6816
P. 172

недосконалі  душі,  які  не  мають  знань,  неосвічені,  але  вільні  від
            пороків. Вони чули про досконале життя, але його не прагнуть, а
            тому  приречені  на  страждання.  Четверта  –  нічого  не  чули  про
            душевну  досконалість,  у  них  немає  будь-яких  переконань,  а  їхні

            душі  подібні  до  дитячих  [6,  с. 622–623].  Філософ  використовує
            поняття «очищення», що дає підстави стверджувати, що він відчув
            на собі вплив платонівсько-християнської традиції.

                  Зусилля        філософа-перипатетика               Аверроеса          (ібн     Рушд)
            (1126–1198) були скеровані проти спрощеного розуміння людської
            сутності. Учений уважав, що філософи й теологи мають поєднати
            зусилля для збереження релігійних основ життя й бути моральним

            авторитетом для народних мас [5, с. 508–509]. Усіх людей філософ
            поділяв  на  живих  і  мертвих:  живі  –  це  ті,  хто  мають  знання  про

            себе,  а  мертві  не  мають  і  не  прагнуть  цих  знань.  Тих,  хто  має
            знання, він наділяє вищою гідністю і вважає, що їм має належати
            пріоритет [5, с. 387]. На основі цих знань про ієрархію душ філософ
            поділяє  людський  рід  на  натовп,  освічених  і  пророків  [5,  с. 507].

            Для того щоб суспільство могло розвиватися, пророки повинні бути
            втіленням  вищих  цінностей  і  моральними  авторитетами.  У
            роздумах Аверроеса є й практичний зміст. Людина, яка має знання і

            є  досконалішою,  повинна  мати  пріоритет  в  суспільстві  щодо
            людини,  яка  не  має  знань  і  менш  досконала.  «Необхідно,  щоб
            начало, яке має найвище достоїнство, мало й найвищу перевагу…»
            [5, c. 387]. Ідея духовного очищення людини також лежить в основі

            філософсько-релігійного вчення суфізму, у якому окреслено шляхи
            духовного очищення й шлях до Бога.
                  Отже, принцип духовної ієрархії знайшов відбиття і в арабській

            філософії.  В  особі  Аверроеса  арабська  філософія  синтезувала
            європейські  погляди  на  сутність  людини  й  сформулювала  чіткі
            соціальні  орієнтири  на  заборону  панування  в  суспільстві
            неосвіченої й морально недосконалої людини.


                  2.2.3.        Принцип                 духовної                ієрархії              як
            методологічне                  підґрунтя              розуміння              людської

            сутності  у  Святому  Письмі,  творчості  Отців
            християнської  Церкви  й  філософів  Середньовіччя.
            Ідею  духовної  ієрархії  в  християнстві  започаткував  ап.  Павло:

            «Душевна людина не приймає того, що від Духа Божого, бо вона
            вважає це безумством; і не може зрозуміти; тому що про це треба
            судити  духовно»  (1  Кор.  2:14).  Тілесна  людина  не  має

                                                         172
   167   168   169   170   171   172   173   174   175   176   177