Page 171 - 6816
P. 171
проблеми духовної сутності людини та її вдосконалення.
(Докладніше зазначені проблеми висвітлено в статті: Сабадуха В. О.
«Гностицизм як джерело концепції чотирьох рівнів духовного розвитку
людини» [464]).
Отже, суперечності між християнством і гностицизмом не в
розумінні людської сутності й меті, а в засобах її досягнення, тому
може бути знайдене порозуміння в поглядах на людину. Так,
гностицизм перебільшував роль знань у вдосконаленні людини й
суспільства, за що його справедливо критикували християнські
мислителі, але він не помилився в тому, що, по-перше, люди
об’єктивно розподіляються на типи за ступенем духовного розвитку
й моральними якостями; по-друге, пріоритет у суспільстві має
належати пневматикам – особистостям, здатним бути спонукуваними
його інтересами. Християнство й гностицизм визнавали принцип
духовної ієрархії, необхідність удосконалення людини.
2.2.2. Ієрархічне розуміння людини в арабській
середньовічній філософії. Як відомо, філософія Платона,
Аристотеля й Плотина суттєво вплинула на духовний розвиток
арабського світу. Безумовно, ієрархічні уявлення про
інтелектуальні можливості людини не могли пройти повз увагу
арабських мудреців. У аль-Фарабі (870–950) принцип духовної
ієрархії знайшов відбиття у формі рівнів розвитку інтелекту.
Перший рівень – потенційний інтелект, другий – перебуває в стані
становлення, третій – набутий, який перейшов від потенційного
стану до актуального, четвертий – дієвий, який здобув незалежність
від природи [Пос. за: 39, с. XXIV]. У «Книзі про причини» принцип
духовної ієрархії втілено в ієрархії людських душ. Кожна душа
може перебувати в трьох різних станах: божественному,
умоглядному й душевному. У божественному стані людина здатна
керувати власною природою, в умоглядному – пізнавати речі,
навколишній світ, у душевному – надає життя тілу, оскільки є
причиною руху природи [260, с. 11, 13].
Авіценна (Абу Алі ібн Сіна) (980–1037), досліджуючи
взаємовідносини тіла й душі, виділив чотири категорії людських
душ. Аналіз він розпочинає з найрозвиненіших. Перша – освічені
й очищені від тілесних пороків, які силою волі змогли
відокремитися від потреб тіла. Друга – ті, що мають знання,
освічені, але не змогли очиститися від тілесних вад. Вони
страждають, бо не змогли побороти тілесні пороки. Третя –
171
