Page 168 - 6816
P. 168

У  вченні  гностика  Валентина  йдеться  про  три  роди  буття:
            речове, душевне та духовне. Відповідно до трьох родів буття було
            створено й людину: речову (тілесну або соматиків), душевну (щось
            середнє  між  тілесною  й  духовною)  та  духовну.  В  апокрифах  від

            Іоана стверджувалося, що люди тілесного типу «не турбуються ні
            про що, окрім існування однієї плоті» [21, с. 213]. Для задоволення
            потреб плоті вони орієнтовані на пізнання світу, але його результат

            трагічний:  той,  хто  пізнає  світ,  знаходить  труп,  –  стверджувало
            гностичне  Євангеліє  від  Фоми  [200,  с.  256].  Про  соматиків
            написано,  що  вони  приходять  у  світ  пустими  і  йдуть  із  нього
            пустими.  Знання  про  світ  не  може  вгамувати  спрагу  людини  до

            знань  про  себе.  Суттєвий  недолік  соматиків  полягає  в  слабкості
            їхньої волі: «Горе тій плоті, яка залежить від душі, горе тій душі,

            яка  залежить  від плоті»  [200,  с. 262].  Дійсно,  емоції  й  почуття  не
            мають  керувати  людиною.  Гностик  Фома  максимально  точно
            висловив  сутність  внутрішніх  якостей  соматиків:  залежність  від
            потреб  власного  тіла.  Але  в  гностичному  Євангелії  від  Філіпа

            виокремлено  інший  бік  залежності  –  соціальний.  «Той,  хто  раб
            проти  своєї  волі  –  він  зможе  бути  вільним.  Але  той,  хто  став
            вільним  завдяки  милості  свого  господаря  й  сам  віддав  себе  в

            рабство,  –  він  більше  не  зможе  бути  вільним»  [199,  с. 291].
            Найгірший вид рабства, коли людина стає залежною від інших за
            власним  бажанням,  добровільно  відмовляється  від  вибору:  бути
            вільною  людиною  чи  бути  рабом.  Саме  ця  сутність  змусила

            гностиків  зробити  висновок,  що  соматики  не  здатні  до  спасіння,
            відродження  духовного  начала  в  собі.  З  часом  цей  тип  людини
            дістане в К. Тертулліана назву старозавітна людина або язичницька,

            бо  вона  прив’язана  до  негідних  пристрастей  і  не  здатна  від  них
            звільнитися.
                  Душевні  люди  вийшли  на  шлях  покаяння  й  спасіння.  Вони
            намагаються спиратися на віру, але не мають досконалого знання,

            натомість  здатні  врятуватися  через  добрі  справи.  Душевні  люди
            перебувають у стані вибору: залишатися такими, як і усі земні, чи
            стати духовними.

                  Пневматики, на думку євангеліста Фоми, – це особливі люди. У
            їхніх  душах  є  світло,  яким  вони  освітлюють  світ:  «Є  світло
            всередині людини світла, і воно освітлює весь світ. Якщо воно не

            освітлює, то – темрява» [200, с. 253]. Отож сутністю пневматиків є
            світло. На пневматиків спускається духовне життя, і вони «будуть


                                                         168
   163   164   165   166   167   168   169   170   171   172   173