Page 167 - 6816

Видатний римський письменник і філософ Апулей
(бл. 124 р. н. е. – бл. 170 р. н. е.) у праці «Про божество Сократа»
приймає ідею про ієрархію рівнів духовного розвитку людини. До
вищого рівня він відніс богів, до нижчого людей, а між ними

поміщає демонів, які виконували посередницькі функції: подавали
богам прохання від людей, доносили їм про добрі й лихі людські
справи, а від богів приносили людям надію на краще життя. Апулей

спеціально підкреслює, що розподіл людей на шляхетних,
посередніх і ницих варто розуміти не в соціальному контексті, а
відповідно до їхніх духовних якостей [22, с. 335]. Характеризуючи
людей, Апулей пише, що вони слабкі розумом, але сильні в

розмовах, схильні до помилок та зухвалі в поведінці.
Отже, у стародавній китайській, грецькій, римській філософії й

літературі простежуємо ієрархічний підхід до розуміння людської
сутності. Філософи виділяють ницу людину, шляхетну й між ними
поміщають посередню. Філософи усвідомлюють роль і значення
шляхетної людини для життєдіяльності суспільства.

2.2. Принцип духовної ієрархії в гностицизмі,

Святому Письмі, творчості Отців християнської Церкви,
філософів Середньовіччя та доби Відродження

Принцип духовної ієрархії був доволі впливовим у стародавній

філософській думці. Незважаючи на те, що людство вступило в
нову епоху, цей принцип безслідно не зник із людської свідомості й
знайшов втілення в християнстві: Святому Письмі, працях Отців

Церкви, гностицизмі та філософів Середньовіччя й Відродження.
Отже, завданням підрозділу є аналіз еволюції принципу
духовної ієрархії в поглядах ап. Павла, Отців християнської
Церкви, філософів Середньовіччя та доби Відродження.

2.2.1. Гностицизм як джерело ієрархічного
розуміння людини. Принцип духовної ієрархії на початку

нової ери охопив не лише філософію, але й різні форми релігійної
свідомості. З цієї позиції суттєвий інтерес викликає гностицизм,
який визнав принцип ієрархії й виділив соматиків, психіків і

пневматиків.

167