Page 163 - 6816

справи й не допомагає їм робити некрасиві справи. Ница людина
поводиться протилежно» [197, с. 160–161]. Благородна людина
шляхетно ставиться до будь-якої людини, зокрема й ницої:
«Благородний муж до всіх ставиться однаково, він не проявляє

пристрасті; ница людина проявляє пристрасть і не ставиться до всіх
однаково» [197, с. 144]. Благородство шляхетної людини
проявляється в будь-якій ситуації, навіть тоді, коли в неї виникають

труднощі, вона завжди чинить відповідно до обов’язків. Шляхетна
людина надзвичайно вимоглива до себе та стосунків з іншими; вона
постійно себе вдосконалює, не дозволяє, щоб її вчинки не
відповідали її словам [197, с. 165]. Шляхетна людина готова піти на

смерть, якщо шляхетності загрожує небезпека, і жертвує власним
життям, але не відмовляється від своїх життєвих принципів.

Конфуцій (551 до н. е. – 479 до н. е.) виділив три рівні
духовного розвитку людини: ница, посередня і шляхетна. Ница
людина спонукувана задоволеннями, не знає почуття гідності та
обов’язку, зневажливо ставиться до шляхетної людини. Шляхетна

людина живе почуттям справедливості, розмірковує про те, як
краще виконувати свої обов’язки. Посередню людину Конфуцій
розглядає як людину, яка відірвалася від ницої, але не дійшла до

шляхетної [271, с. 107, 114].
Основоположниками ієрархічного підходу до внутрішніх
якостей людини в європейській філософії уважаємо філософів
піфагорійської школи, життя й світогляд яких спиралися на певну

ієрархію цінностей. На перше місце вони ставили прекрасне й
доброчинне, на друге – вигідне й корисне, на третє – приємне й усе,
що приносить задоволення. Як було зазначено, Платон осмислював

людину за такими ознаками: бути «рабом самого себе» і «бути
володарем над собою» (див. підрозд. 1.1.1). Аристотель визнав
ієрархічний підхід Платона до розуміння людини й виокремив три
рівні її розвитку та, відповідно, три способи життя: перший

зорієнтований на задоволення, саме з цього приводу Аристотель
сказав, що «природа людей рабська» [24, с. 69]; другий – на
досягнення високого соціального статусу й пошану від держави;

третій – на філософське розуміння життя [25, с. 58–59], що можна
узагальнити у твердженнях: тварне існування, діяльнісне життя й
споглядальне. (Уявлення Аристотеля про рівні розвитку людини

інтегровано в монографії О. Ф. Гречаного, В. О. Сабадухи «Філософія
здібностей у контексті пріоритету духовного над матеріальним»

163