Page 165 - 6816

поділяють позицію Платона щодо значущості ідеї блага в
життєдіяльності людини й суспільства. Епіктет робить крок уперед,
стверджуючи, що благо пов’язане зі свободою волі людини
[660, c. 115], яка визначає не лише добро, але й зло [660, с. 150].

Людина має жити відповідно до розуму, який є частиною душі, а
тому Епіктет називає розум «духовною часткою» [660, с. 145], а
М. Аврелій «керівною часткою» [7, с. 67]. Стоїки вважали, що

людина не має права піддаватися впливу власних пристрастей, а
мусить бути доброчинною, знати свої обов’язки щодо богів,
батьків, вітчизни й займатися внутрішнім удосконаленням
[660, с. 194–195], орієнтуватися на належне й істину [660,

с. 224–225]. Шляхетна людина має бути вимоглива до свого розуму
[660, с. 230], бо хто йому зраджує, той стає на шлях деградації, і

надалі його життя матиме згубний характер. Дослухатися розуму –
це бути щасливим. На противагу доброчинній, шляхетній людині
Епіктет виокремлює ницу людину, яка має нерозвинуту волю,
жаліється на долю, інших людей, але прагне влади [660, с. 222],

тобто ница людина – це не раб. Вона може мати статус вільної
людини. Філософ розуміє, що в житті багато спокус для
виправдання нешляхетних вчинків: проблеми з дітьми, батьками,

родичами та ін. Епіктет ставить перед людиною безкомпромісне
питання: наскільки вона здатна чи не здатна до шляхетності, до
того, щоб бути вимогливою до себе [660, с. 284]. Стоїки
використовують поняття «очищення», яке започаткував Платон, і

трактують його в контексті належного: «Нечистота душі – це
негідні думки, а очищення – це вироблення належних думок. А
чиста душа – це та, що має належні думки: тільки вона одна в

справах своїх не заплямована й не забруднена» [660, с. 333].
М. Аврелій усвідомлював роль і значення принципу духовної
ієрархії. Досліджуючи пристрасті й почуття, які можуть спонукати
людину до діяльності, він виділяє такі типи людини. Перший:

піддається життєвим незгодам, потрапляє під вплив насолод,
лицемірить, вдається до брехні, не здатний спрямувати свої дії до
жодної мети. Другий: заперечує потреби цілого, дратується тим, що

відбувається, цурається людей, виступає проти них, щоб
нашкодити, – це гнівлива душа. Третій: той, хто здатен у будь-якій
справі дійти до найвищої мети й дотримуватися розумного ладу

[7, с. 40]. Безумовно, як імператора й філософа М. Аврелія цікавить
шляхетна людина, бо лише на неї можна покладатися як у

165