Page 162 - 6816
P. 162

християнській релігії розуміють Бога, який є первоначалом буття й
            досконалим  суб’єктом  діяльності;  у  юриспруденції  під  особою
            розуміють  –  фізичного  та  юридичного  суб’єкта,  наділеного
            свідомістю  й  відповідальністю,  на  побутовому  рівні  –  окремого

            індивіда.  Для  позначення  рівня  соціалізованості  людини,  її
            видатних  якостей,  індивідуально-психологічних  особливостей
            уживають  поняття  «особистість».  Крім  світоглядних  проблем,

            існують ще й труднощі перекладу, так, латинське слово «реrsоnа»
            українські  перекладачі  переважно  перекладають  як  «особа»,
            «личина»,  а  російські  як  «личность»,  тобто  «особистість».  Отже,
            спостерігаємо суттєві суперечності в трактуванні понять «особа» й

            «особистість»,  що  спричиняє  змістову  плутанину.  За  робочі
            визначення  пропонуємо  прийняти  такі:  особа  –  окремий  індивід,

            наділений  свідомістю  та  здатний  до  відповідальної  діяльності;
            особистість         –     досконала         людина,        спонукувана          інтересом
            суспільства. Усвідомити роль і значення поняття «особистість» без
            звернення  до  історії  його  еволюції  неможливо.  У  філософській

            літературі  білою  плямою  є  той  факт,  що  поняття  особистості
            виконувало  в  життєдіяльності  людини  світоглядні  функції  –
            орієнтувало її на певний спосіб життєдіяльності й формувало ідеал.

                  Метою  розділу  є  аналіз  основних  підходів  до  розуміння
            поняття «особистість» і формулювання авторської – метафізичної –
            теорії особистості.



                           2.1. Ієрархічний підхід до розуміння людини
                                          в стародавній філософії


                  У  працях  стародавніх  китайських  філософів  описано  людину
            різного  рівня  духовного  розвитку:  ницу,  посередню  й  шляхетну.
            Останній  тип  може  перебувати  під  різними  назвами:  доброчинна,

            мудра,  небесна,  досконала.  Процес  пізнання  людини  китайські
            філософи         здійснювали           на     основі      порівняння,          наприклад:
            «Благородний муж думає про мораль; ница людина думає про те, як

            би  краще  влаштуватися.  Благородний  муж  думає  про  те,  як  не
            порушити закони; ница людина думає про те, як отримати вигоду»
            [197, с. 148]. Якості шляхетної людини протилежні якостям ницої,

            якщо шляхетна людина прагне допомагати людям, то ница робить
            навпаки:  «Благородний  муж  допомагає  людям  робити  красиві


                                                         162
   157   158   159   160   161   162   163   164   165   166   167