Page 149 - 6816

відокремлювати людину від її діяльності, оскільки вони належать
до однієї концептуальної схеми, а проблему людської сутності слід
досліджувати в контексті запитань: «Що вона робить?» і «Чому це
робить?» [450, с. 77]. Відповідь на питання «Чому?» дозволяє

пізнати людські спонукання до діяльності. Удосконалимо
запропонований П. Рікером підхід. Дослідження людської сутності
варто здійснювати в межах концептуальної схеми: спонукання до

діяльності – соціально-психологічні та інтелектуальні якості
людини – продукти діяльності. Спонукання є внутрішньою суттю
людини, тоді як продукти діяльності – це відбиття цієї сутності.
Про те, що дія та її продукти є об’єктивною характеристикою

ступеня духовного розвитку людини, відомо ще з Євангелія: «По
плодах їхніх пізнаєте їх» (Мф. 7:20). Філософською мовою цей

вислів варто розуміти так: людина діє відповідно до власних
здібностей, а продукти діяльності відображають її актуальний
професійний, інтелектуальний та духовний потенціал. Наведені
роздуми орієнтують на дослідження взаємозв’язку спонукань до

діяльності людини, її якостей та продуктів діяльності. Починати
аналіз треба зі спонукань до діяльності, а людська сутність
опредметнюється в якості продуктів діяльності.

У контексті філософії тотожності й поглядів П. Рікера мислив
український філософ В. Шановський. «Суб’єкт (S), взаємодіючи з
об’єктом (О) через пізнання й практику, немовби подвоює останній,
надаючи йому іншої форми, перетворюючи на суб’єктивований

об’єкт (SO)» [628, c. 30]. Отож суб’єкт переносить свої якості на
об’єкт і суб’єктивований об’єкт стає певною єдністю
протилежностей – тотожністю. Уважаємо, що протистояння між

суб’єктом та об’єктом пізнання й діяльності соціально зумовлене
посередньою людиною. В умовах знеособленого буття суб’єкти
соціальної діяльності протистоять один одному і свій негативізм
переносять на об’єкт, а точніше, людина намагається всіма

засобами використати об’єкт (природу, іншу людину, суспільні
форми буття) для досягнення як власної вигоди, так і вигоди якоїсь
соціальної групи чи класу. В умовах знеособленого буття людина

ще ніколи не ставилася до світу, як до умови свого життя.
Враховуючи наведені міркування П. Рікера, В. Шановського,
вважаємо за необхідне внести деякі корективи в методологічне

підґрунтя дослідження первоначал суспільного буття та в основу
дискурсивно-комунікативних практик. До попередніх роздумів

149