Page 148 - 6816

людини і суспільства. Ідея тотожності між ступенем духовного
розвитку людини й рівнем розвитку суспільства покладена
американським економістом Дж. Гелбрейтом в основу аналізу
сучасного суспільства: «Має існувати сумісність цілей суспільства,

організації та особистості. Має також існувати сумісність мотивів,
які спонукають організації й окремих осіб досягати реалізації цих
цілей» [161, с. 204].

Поступово в соціальній філософії формуються методологічні
засади дослідження єдності форм буття людини й суспільства. Так,
французький філософ К. Лефорт (1924–2010) наполягав на тому,
що для подальшого розвитку людини необхідно подолати «наївний

реалізм, а також дуалізм індивіда та суспільства» [316, c. 76], тобто
мусить відбутися вихід за межі протистояння суб’єкта та об’єкта

діяльності. К. Лефорт, розвиваючи ідею американського
психоаналітика та соціолога А. Кардінера (1892–1981) про
«основну особистісну структуру», наполягає на тому, що треба
генетично поєднати ментальні структури людини та структури

суспільства, зокрема «подолати антиномію індивіда й суспільства
завдяки нейтральному в цьому сенсі поняттю основної особистісної
структури» [316, с. 77]. Отже, сучасні методологічні підходи

вимагають досліджувати людину в єдності з матеріальними
умовами її життя, бо розвиток людини невід’ємний від
функціонування соціуму.
На органічному взаємозв’язку внутрішніх якостей людини й

структури суспільства наголошує й структуралізм, а саме
французький філософ, соціолог і культуролог К. Леві-Стросс [303].
Структурно-функціональний аналіз розглядаємо як подальшу

конкретизацію філософії тотожності. У дослідженні людської
сутності ми спиратимемося на структуралістську тезу про єдність
людської природи на тих підставах, що існує єдина основа людської
психіки, яка формується під впливом подібних форм життєдіяльності.

Відповідно до змісту роботи, цей підхід надав можливість
проаналізувати вплив структури соціально-економічних комунікацій
на формування структури здібностей людини, її вмінь, навичок,

знань, мислення й спонукань до діяльності. Людина за такого підходу
постає єдністю власної життєдіяльності та соціально-економічних,
політичних комунікацій.

Методологія тотожності суб’єкта й об’єкта діяльності знайшла
розвиток у поглядах П. Рікера, який доводив, що не можна

148