Page 146 - 6816

визначається матеріальним, проте як духовне не лише активно
впливає, але й формує матеріальне. З розвитком суспільства цей
вплив стає все більш визначальним і духовне потребує пріоритету.
Взаємодія індивідуальної й суспільної свідомості з матеріальними

умовами життєдіяльності суспільства відбувається через принципи
суспільного буття: свободи, духовної ієрархії, рівності,
справедливості. Цей процес ускладнюється тим, що, з одного боку,

принципи суспільного буття завжди мають своїх носіїв, а з
іншого, – навколо проблеми первоначал та особистості постійно
відбувається світоглядна боротьба, а тому існують релігійні,
ідеологічні і філософські упередження щодо їх трактування.

Герменевтичний метод вимагає відмовитися від упереджень й
орієнтує на пошук істини, яка б відповідала потребам розвитку

суспільства. Зазначені завваги ще раз доводять, що первоначала
суспільного буття не можуть бути осмислені з позиції окремої
філософської методології, виробленої в межах того чи того
філософського напряму. Отже, дослідження в своїй основі має бути

комплексним, що потребує взаємодоповнювальних методів.
Зважаючи на те, що первоначала – це суперечлива єдність
духовного й матеріального, суб’єктивного й об’єктивного пріоритет

серед методів дослідження ми віддали філософії тотожності як
єдності духовного й матеріального. Термін «тотожність» слід
розуміти як єдність протилежностей, а не як однаковість. Такий
підхід є синтезом філософських крайнощів, що й зафіксовано у

назві «філософія тотожності». Філософія тотожності як єдність
протилежностей знайшла відбиття в творчості Й. Фіхте,
Ф. Шеллінга, Ґ. Геґеля. Так, наприклад, у філософії Фіхте не-Я

(об’єкт) є продуктом діяльності Я (суб’єкта). Ф. Шеллінг
узагальнив філософію Фіхте і доводив, що будь-яка діяльність має
базуватися на рівновазі духовного й матеріального, суб’єктивного й
об’єктивного. Отож філософія тотожності як методологія

найбільше відповідає дослідженню феноменів, які за своєю
сутністю є суперечливою єдністю духовного й матеріального.
Філософія тотожності як методологія знайшла подальший

розвиток у видатного австрійського філософа і психолога ХХ ст.
В. Франкла (1905–1997). Мислитель дійшов висновку, що
розв’язати суспільні проблеми в межах чинної теорії пізнання й

Декартової методології неможливо, оскільки вони постулюють
прірву між суб’єктом і об’єктом, що є наслідком просторової

146