Page 144 - 6816

характер і можлива лише як угода на підставах поєднання системи
цінностей і принципів [629, с. 90–91]. Можна погодитися з цим
висновком, але філософ, на жаль, не визначив ту систему цінностей
і принципів, які явно чи приховано завжди лежать в основі

суспільного буття. Не знайшов філософ також механізму реалізації
принципу справедливості, хоч і зазначив, що система цінностей
переміщається з матеріальної сфери до духовної [629, с. 96].

Досліджуючи принцип рівності / нерівності щодо людини,
В. Шаповал визнав, що люди не рівні за їхнім потенціалом [629,
с. 85], але не довів своє розуміння до принципу духовної ієрархії.
У дослідженні справедливості й свободи філософ «спіткнувся» на

проблемі цінностей, визнав їхню багатозначність, послався на
кризу смислу людського буття, але не наважився йти далі.

Наприкінці свого дослідження він мусив визнати, що людина
створила такий соціальний порядок, який є її ворогом, а тому треба
переосмислювати розуміння порядку [629, с. 279], отож
В. Шаповал поставив проблему первоначал і принципів

суспільного буття.
Загальна теорія систем стверджує, що будь-яка система для
того, щоб розвиватися, має зберігати динамічну рівновагу

[335, с. 43]. Розвиток капіталізму було забезпечено шляхом
реалізації принципу свободи, а соціалізму – на основі реалізації
принципу рівності. Спільним у цих системах було те, що ці
принципи реалізовувала посередня людина, а принцип духовної

ієрархії ігнорували. Цей тип людини не міг забезпечити
«структурної пов’язаності» різних сфер суспільного буття
[335, с. 123], що призвело як до зростання соціальної ентропії, так і

розбалансування у відносинах із природою. Посередня людина
виявилася нездатною задіяти рефлексію для того, щоб передбачити
наслідки своєї діяльності.
Отже, принципи свободи, ієрархії, рівності та справедливості

органічно пов’язані. Кожен із них може бути осмислений з тих чи
тих світоглядних і політичних позицій і покладений в основу
суспільного життя, що зазвичай призводить до абсолютизації й

політичної боротьби. Абсолютизація того чи того принципу
однозначно свідчить про одновимірність мислення творців цих
теорій і про те, що вони стоять не на позиціях суспільства як

цілого, а на соціально-класових. Поєднати ці принципи можна
лише на основі суспільного інтересу. Діяльність з позиції цілого і є

144