Page 141 - 6816

духовного та ієрархічні уявлення щодо людської сутності
відкривають нові можливості до розуміння й розв’язання проблеми
справедливості.
Українська філософія сформували самобутні уявлення про

принципи свободи, духовної ієрархії, рівності та справедливості. В
українській ментальності, на думку М. Поповича, поняття свободи
використовували у двох контекстах: воно означало, по-перше,

«бути внутрішньо вільним, здатним на самостійний вибір своєї долі
й суворо дотримуватися кодексу своєрідної лицарської честі», по-
друге, незалежність у соціальному плані [431, с. 252–253].
Уважаємо, що в Україні істотного значення набуло розуміння

свободи як честі й гідності людини. На основі аналізу культурних
надбань української нації С. Кримський висновує: «Ідеал свободи

був архетипічним для українського менталітету. <…> Принцип
свободи проходить <…> крізь увесь масив української історії від
князівської доби до сучасності, що і дозволяє стверджувати його
архетипічний статус» [280, с. 278]. Що це дійсно так, підтверджує й

гімн України: «Душу й тіло ми положим / За нашу свободу / І
покажем, що ми, браття / козацького роду».
Г. Сковорода визнавав принцип духовної ієрархії та поєднав

його з принципом рівності, сформулювавши ідею нерівної рівності,
а рівну рівність назвав дурницею [509, с. 437]. Філософ
сформулював ідею сродної праці, яка є втіленням чотирьох
принципів суспільного буття: свободи, духовної ієрархії, рівності й

справедливості. Життєві несправедливості, на думку філософа,
мають одну причину: людина займається несродною працею, а
суспільство не здатне організувати життя так, щоб людина мала

можливість займатися тим, до чого в неї є покликання.
І. Франко досліджував проблему рівності / нерівності в
контексті поступу. На його думку, проблема рівності постала в
суспільстві тоді, коли нерівність досягла загрозливих масштабів

і набула спотворених форм. «Нерівність між людьми ніколи не була
більша, ніж як власне в наших часах, коли думки про рівність та
демократизм непохитно запанували в головах усіх освічених

людей» [589, с. 323]. Ідея рівності виникає як реакція на
антагоністичні соціально-економічні суперечності. Намагаючись
відшукати витоки нерівності, Франко-філософ зауважив:

«Нерівність людей між собою – се неминучий витвір боротьби;
вона не є нещастям для людей, але власне основою дальшого

141