Page 126 - 6816

інших потреби до свободи. Для користування політичною
свободою людина має усвідомити себе суб’єктом духовної
діяльності. Без досвіду внутрішньої свободи політична свобода
неможлива. Людину треба виховувати й готувати для політичної

свободи. Першою умовою політичної свободи, за І. Ільїним, є
здатність до внутрішньої самодисципліни [224, с. 177–178].
Поняття свободи І. Ільїн виводить за межі індивідуального

буття в суспільну сферу. «Вільний людський дух є найсильніший і
найбільш дорогоцінний оплот суспільного життя…» [224, с. 175].
Зовнішня свобода постає підґрунтям політичної свободи, але
остання значно перевищує зовнішню за обсягом і відповідальністю.

Зміст політичної свободи полягає в тому, що вона надає людині
права над іншими людьми. «Політична свобода передбачає в

людині, якій вона дається, набагато більшу зрілість, ніж свобода
духу» [224, с. 177]. Людина, яка помиляється у власному житті,
шкодить лише собі, якщо ж вона помиляється в питаннях чужої
свободи, то завдає шкоди іншим. У контексті ідей Ф. Ніцше І. Ільїн

стверджує, що людина ще ніколи не була такою самовпевненою,
зухвалою й агресивною. Її свідомість охопили претензії
до панування над світом. Для виходу зі стану кризи людині

потрібно переглянути уявлення про себе, здійснити «нове
одкровення» [224, с. 402–403]. Говорячи філософською мовою,
людство має переосмислити уявлення про власні якості.
На противагу теорії З. Фройда про панування підсвідомого,

І. Ільїн висуває й розвиває ідею «духовного інстинкту». Відомо, що
З. Фройд описав негативний бік інстинкту, тоді як у глибинах
несвідомого є не лише статеві інстинкти, інстинкт самозбереження,

але, за висновками І. Ільїна, і духовний інстинкт [224, с. 306–307].
Уважаємо, що ці роздуми російського філософа мають предтечею
погляди Г. Сковороди, П. Юркевича про роль серця (спонукань) в
життєдіяльності людини та його духовну безодню.

Принципи духовної ієрархії та рівності набувають розвитку в
творчості С. Франка, який досліджував їх у контексті служіння.
Проблему духовної ієрархії філософ виводив з природи суспільства,

яке функціонує як жива система завдяки ієрархічному началу
володарювання й підкорення. Ієрархічна структура суспільства є
наслідком його єдності. Для того щоб суспільство було цілісним,

різноманітність має бути підпорядкована єдності, тобто «єдність має
поставати як ієрархічно вища владна інстанція…» [585, с. 119].

126