Page 121 - 6816

Поняття свободи в А. Камю має ознаки суб’єктивізму. «Мене
не цікавить, чи вільна людина взагалі, я можу відчути лише власну
свободу. У мене немає загальних уявлень про свободу, але є лише
кілька виразних ідей» [233, с. 54]. Філософ уважає, що поняття

свободи абсурдне, оскільки пов’язане з образом Бога, який не може
водночас давати свободу й забирати. Зміст поняття свободи
А. Камю поєднує з мріями про свободу, які є у в’язня. Єдине

розуміння свободи, яке визнає філософ, – це свобода розуму й дій,
але погоджується, що досліджуваний ним тип людини свободи не
має [233, с. 54–55]. Уважаємо, що філософський потенціал
екзистенціалізму виявився недостатнім для осмислення основ

суспільного буття.
М. Бердяєв, М. Гайдеґґер і Ж.-П. Сартр були сучасниками й

пережили трагедії першої половини ХХ ст., але дивує, як вони по-
різному сприймали людину й суспільне буття. Їхнє ставлення до
людини й буття детерміноване їхньою світоглядною позицією.
М. Бердяєв вірить у людину і в те, що буття має вищий смисл,

М. Гайдеґґер бачить ніщо, а для Ж.-П. Сартра світ є абсурдом.
У російській філософії проблема свободи постала в центрі
уваги після російської революції 1905–1907 рр. Її дослідження

розпочинає С. Булгаков (1871–1944) з праці «Філософія
господарства» (1912). Свобода у філософа постає як
самопричинність людського буття, що протистоїть необхідності.
«Свобода або здатність до самопричинності, асеїзм, становить

необхідну приналежність живих істот, необхідність же є механізм,
начало безжиттєве» [88, с. 168]. Досліджуючи феномен свободи,
філософ доходить висновку, що самопричиність – це воля людини,

а свобода і свобода волі є синонімами. Воля досягає свого цілісного
розвитку за умови розвинутої самосвідомості – коли людина сягає
рівня особистості [88, с. 169]. Традиційно філософію свободи
аналізували у зв’язку з необхідністю, але С. Булгаков у цей підхід

вносить уточнення, зауважуючи, що свобода обмежена
необхідністю. Людина як суб’єкт діяльності не лише протистоїть
необхідності, але й мусить її прийняти в себе, бо саме життя є

єдністю свободи й необхідності [88, с. 180–181].
Після Жовтневого перевороту в Росії в 1917 р. дослідження
проблеми рівності / нерівності набуло надзвичайної гостроти. Крах

ідеї розподільчої рівності передбачив М. Бердяєв відразу після
перевороту в дослідженні «Філософія нерівності» (1923). У діалозі

121