Page 125 - 6816
P. 125
Аналіз свободи в російського філософа І. Ільїна (1883–1954)
мав розгорнутий характер. Філософ досліджував свободу в
контексті буття, внутрішньої й зовнішньої діяльності, зокрема
політичної, смислу життя людини. Для адекватного розуміння його
поглядів на свободу їх слід розглядати не лише як реакцію на
соціально-політичну ситуацію в Росії під час і після Жовтневого
перевороту, але як реакцію на духовну кризу, що охопила західну
культуру.
Свободу І. Ільїн піднімає на рівень метафізичної категорії й
поєднує її з буттям, субстанцією й духом. Свобода – духовне
самобуття [224, с. 175]. Він зрозумів органічний зв’язок між
духом і свободою. «Свобода є щось для духу й заради духу;
свобода є щось, що в дусі зріє й від духу виходить. Поза духом і
проти духу вона втрачає свій смисл і своє священне значення»
[224, с. 178]. І. Ільїн поєднує свободу також із смислом людського
життя. «Смисл людського життя у свободі й самозвільненні»
[225, с. 259]. Отож свобода постає в І. Ільїна характеристикою
суспільного й особистісного буття – метафізичним поняттям.
І. Ільїн у дусі ідей І. Канта про позитивну й негативну свободу
[238, с. 120] виокремлює внутрішню та зовнішню свободу. Свобода
за її суттю є виявом духу, а не тілесних потреб людини й зовнішніх
умов її життя [224, с. 169]. Таку свободу філософ називає
внутрішньою. Вона веде до самозвільнення, скерована на
обмеження потреб тіла. Зрозуміло, що одна людина здатна знайти
сили для обмеження потреб тіла, а інша – капітулює перед ними.
Свобода за її суттю є панування людини над своїми тілесними
потребами й пристрастями, проте зовнішня свобода акцентує увагу
на звільненні від насильницького впливу, за яким має прийти
позитивна свобода [224, с. 170]. За такого підходу зовнішня
свобода стає підґрунтям внутрішньої. Безумовно, людина потребує
обох видів свободи. Урешті-решт І. Ільїн визначає внутрішню
свободу як потребу «будувати свій дух з матеріалу власних
пристрастей і своїх талантів і, значить, передусім – здатність
володіти собою й поводитися; а потім – і внутрішню здатність жити
й творити у сфері духовного досвіду» [224, с. 175]. Філософ
установлює зв’язки між внутрішньою, зовнішньою й політичною
свободами. Внутрішня свобода надається людині для того, щоб
вона через самовиховання звільнила себе від зовнішньої
залежності. Призначення політичної свободи полягає у вихованні в
125