Page 125 - 6816
P. 125

Аналіз  свободи  в  російського  філософа  І. Ільїна  (1883–1954)
               мав  розгорнутий  характер.  Філософ  досліджував  свободу  в
               контексті  буття,  внутрішньої  й  зовнішньої  діяльності,  зокрема
               політичної, смислу життя людини. Для адекватного розуміння його

               поглядів  на  свободу  їх  слід  розглядати  не  лише  як  реакцію  на
               соціально-політичну  ситуацію  в  Росії  під  час  і  після  Жовтневого
               перевороту, але як реакцію на духовну кризу, що охопила західну

               культуру.
                     Свободу  І. Ільїн  піднімає  на  рівень  метафізичної  категорії  й
               поєднує  її  з  буттям,  субстанцією  й  духом.  Свобода  –  духовне
               самобуття  [224,  с. 175].  Він  зрозумів  органічний  зв’язок  між

               духом  і  свободою.  «Свобода  є  щось  для  духу  й  заради  духу;
               свобода  є  щось,  що  в  дусі  зріє  й  від  духу  виходить.  Поза  духом  і

               проти  духу  вона  втрачає  свій  смисл  і  своє  священне  значення»
               [224, с. 178]. І. Ільїн поєднує свободу також із смислом людського
               життя.  «Смисл  людського  життя  у  свободі  й  самозвільненні»
               [225,  с. 259].  Отож  свобода  постає  в  І. Ільїна  характеристикою

               суспільного й особистісного буття – метафізичним поняттям.
                     І. Ільїн у дусі ідей І. Канта про позитивну й негативну свободу
               [238, с. 120] виокремлює внутрішню та зовнішню свободу. Свобода

               за її суттю є виявом духу, а не тілесних потреб людини й зовнішніх
               умов  її  життя  [224,  с. 169].  Таку  свободу  філософ  називає
               внутрішньою.  Вона  веде  до  самозвільнення,  скерована  на
               обмеження потреб тіла. Зрозуміло, що одна людина здатна знайти

               сили для обмеження потреб тіла, а інша – капітулює перед ними.
               Свобода  за  її  суттю  є  панування  людини  над  своїми  тілесними
               потребами й пристрастями, проте зовнішня свобода акцентує увагу

               на  звільненні  від  насильницького  впливу,  за  яким  має  прийти
               позитивна  свобода  [224,  с. 170].  За  такого  підходу  зовнішня
               свобода стає підґрунтям внутрішньої. Безумовно, людина потребує
               обох  видів  свободи.  Урешті-решт  І. Ільїн  визначає  внутрішню

               свободу  як  потребу  «будувати  свій  дух  з  матеріалу  власних
               пристрастей  і  своїх  талантів  і,  значить,  передусім  –  здатність
               володіти собою й поводитися; а потім – і внутрішню здатність жити

               й  творити  у  сфері  духовного  досвіду»  [224,  с. 175].  Філософ
               установлює  зв’язки  між  внутрішньою,  зовнішньою  й  політичною
               свободами.  Внутрішня  свобода  надається  людині  для  того,  щоб

               вона  через  самовиховання  звільнила  себе  від  зовнішньої
               залежності. Призначення політичної свободи полягає у вихованні в


                                                            125
   120   121   122   123   124   125   126   127   128   129   130