Page 124 - 6816

Намагаючись розв’язати проблему ієрархії / рівності,
М. Бердяєв доходить висновку, що вона органічно пов’язана зі
свободою. Проблема свободи була для філософа центральною, він
досліджував її в найрізноманітніших контекстах. Філософ стоїть на

позиції, що дати раціональне визначення свободі неможливо [52,
с. 276]. У цьому контексті він успадковує позицію І. Канта і
виходить за межі дихотомії свобода-необхідність, але найбільше

його турбують внутрішні аспекти. «Свобода є основна внутрішня
ознака кожної істоти…» [59, с. 129]. Свобода – це абсолютне
начало людини, але до свободи здатний не кожний, а лише
особистість. Свобода – це не лише первинний і необхідний момент

людського існування, а «фатум людини» [52, с. 68–69], що лежить
в основі грецької історії та християнства. Отож свобода – це

водночас фатум і благодать, що породжує роздвоєність свідомості
людини. Про цей факт філософ зауважив: «Свобода, за суттю її, є
начало трагічне – начало трагічного роздвоєння…» [57, с. 62].
Досліджуючи свободу в контексті зла й несправедливості, філософ

стверджує, що зло не можна перемогти силою. Якщо добро стає на
шлях насильницької боротьби зі злом, то воно перетворюється на
зло. За таких умов ідея торжества справедливості перероджується у

свою протилежність. У контексті ідей Ґ. Геґеля М. Бердяєв пов’язує
свободу з особистістю: особистість і свобода – це поняття одного
порядку.
Підсумовуючи погляди М. Бердяєва на принципи суспільного

буття, зазначимо, що він намагався поєднати свободу, необхідність,
ієрархію та справедливість й водночас розумів, що особистість є
їхнім утіленням. Філософ зазначив: «Принцип особистості мусить

стати принципом соціальної організації…» [55, с. 35]. Лібералізм не
усвідомив усієї складності проблеми свободи й абсолютизував її
значення для життєдіяльності суспільства.
З роздумами М. Бердяєва про свободу перегукуються погляди

російського філософа В. Вишеславцева (1877–1954). Свобода за її
суттю є творчість з ніщо, яка є найглибшою сутністю людини
[112, с. 82–83]. Словосполучення «творення з ніщо» уточнює

М. Лоський. Ніщо – це не матеріал, з якого формується щось.
«Поняттям „творення з ніщо” виражається абсолютна потужність,
проявлена в цій творчості…» [333, с. 50]. Отже, свобода – це

творчість із себе, у процесі якої людина стає суб’єктом діяльності й
сягає рівня особистості.

124