Page 122 - 6816

з марксистськими філософами він стверджував, що суспільне життя
ієрархічне, тому нерівність має природний характер і не можна
поводитися з нею спрощено. Спостерігаючи трагічні наслідки
більшовицького перевороту, філософ доводив, що комуністичне

розуміння рівності ґрунтується на звичайній заздрості, а не на
бажанні розв’язувати суспільні проблеми. Орієнтація на рівність
знищувала всі прояви культури й людського духу: «Російська

революція є одержимою пристрастю до зрівняння, її спонукає
чорна заздрість до будь-якого вивищення, будь-якого якісного
переважання до вищого духовного рівня» [51, с. 71]. Гасла рівності
та знищення будь-якої ієрархічності виявилися надзвичайно

привабливим не лише для народних мас, але й для значної частини
російської та європейської інтелігенції, яка поклала їх в основу

своїх філософських і політичних поглядів. Ідея комуністичної
рівності спростовувала ідею духовного вдосконалення людини,
заперечувала свободу, що спотворювало індивідуальну та
громадську свідомість. «Кожний найнижчий, найубогіший за своєю

духовною культурою, за своєю обдарованістю, власним моральним
обличчям, відчув себе царем і самодержцем, відчув себе носієм
суверенної влади. Нерозуміння шляхетності ієрархічної

супідрядності, шляхетності визнання й шанування вищого
притаманне хамам» [51, с. 176]. Така тенденція логічно призводила
до руйнування духовних засад суспільного буття. М. Бердяєв це
зрозумів, а тому доводив, що знищення принципу духовної ієрархії

приводить до влади найгірших представників людського роду. Він
критикував марксистську філософію, яка постулювала, що
суспільство має бути однорідним і недиференційованим для того,

щоб особистість була розвиненою й диференційованою [58, с. 494],
і називав таку логіку спрощеною. Усвідомлення ролі та значення
принципу духовної ієрархії змусило філософа надати йому статусу
історичного закону, на підставі якого має здійснюватися якісний

відбір найкращих людських якостей і духовний розвиток людства
[58, с. 491, 495].
Конструктивною думкою М. Бердяєва є те, що він пов’язав

ієрархічне начало з особистістю [58, с. 485]. Дійсно, народження
особистості є водночас народженням духовної ієрархії. Логіка
дослідження проблеми особистості в контексті принципів ієрархії й

рівності змушує філософа зробити висновок, що ці поняття
органічно пов’язані, але на таке поєднання здатна лише

122