Page 120 - 6816

поняттям шляхетності. На жаль, філософ поділяє шляхетність на
мужицьку й міщанську, тобто не піднімається до філософського
узагальнення. Н. Гартман розумів, що шляхетність притаманна
небагатьом, і пов’язував її з аристократизмом думок і почуттів. Як

бачимо, філософ надзвичайно близько підійшов до розуміння
зв’язку цінностей з духовними якостями людини.
Філософський інтерес до свободи актуалізувався після Другої

світової війни. Так, Ж.-П. Сартр зазначив, що «неодмінною й
фундаментальною умовою всякої дії є свобода буття…» [496, с. 602].
Свобода – це самобуття. На думку філософа, свобода є підґрунтям
усіх сутностей, оскільки на її основі людина розкриває свій духовний

потенціал. Свободу Ж.-П. Сартр пов’язує, з одного боку, із
запереченням Бога, а з іншого, – з діяльністю та свідомістю й

доводить, що в цьому процесі людина обирає себе [496, с. 607], тобто
свобода поєднана з проблемою вибору й метою. Ж.-П. Сартр визнає
ліберальне розуміння свободи: свобода однієї людини обмежена
свободою іншої і пов’язана з відповідальністю, а тому ставить

проблему абсолютної відповідальності [496, с. 754]. Він доводить,
що свобода є відбиттям істини, і водночас розуміє її суперечливий
характер та зазначає, що вона за певних умов може перетворюватися

на абсурд. Якщо порівняти розуміння свободи в І. Канта, Ґ. Геґеля й
Ж.-П. Сартра, то слід визнати, що в останнього відбулося певне
зниження теоретичних засад. Якщо в німецьких філософів свобода
поєднана з розумом, абсолютним духом і моральним законом, то

у французького філософа – лише зі свідомістю.
Осмислюючи філософію Ж.-П. Сартра, М. Бердяєв критикує
французького філософа за те, що він пов’язав свободу із

запереченням Бога, а історичний процес уважає таким, що не має
сенсу: «Сартр же вважає історичний процес безглуздим, не хоче на
нього опертися, він хоче опертися лише на свободу людини»
[52, с. 110]. Піддаючи філософію Ж.-П. Сартра критиці, М. Бердяєв

схвалює її позитивні риси: «Він визнає ідеальне, божественне
начало, таким у нього є свобода людини. Людина обоготворяється»
[52, с. 110]. Незважаючи на позитивні досягнення в розумінні

принципу свободи, Ж.-П. Сартр не дослідив її зв’язку з людськими
якостями. Треба зазначити, що не кожен тип людини здатний до
свободи, а тим більше до відповідальності за свій вибір, тобто

дослідження свободи в Ж.-П. Сартра мають обмежений характер.

120