Page 116 - 6816

морального закону, розуму та причинності – це органічно пов’язані
поняття. Усвідомлюючи моральний закон у собі, людина
усвідомлює себе як особистість, стає вільною людиною! Отже,
суб’єктом свободи в І. Канта є особистість. Свобода – це здатність

людини відмежовуватися від власних емоційних, чуттєвих
спонукань і діяти під керівництвом розуму, категоричного
імперативу, тоді як людина, яка діє під впливом природних

поривів, не є вільною.
Ідея свободи була предметом дослідження й інших
представників німецької класичної філософії. Так, Й. Фіхте
продовжував розвивати погляди І. Канта й під свободою розумів

здатність людського «Я» діяти без будь-якого примусу, керуючись
лише розумом [578, с. 22–23]. Свобода в Ґ. Геґеля – це

самоусвідомлення, яке не лише саме себе осягає, а доходить до
сутності світу [129, с. 402]. Надалі філософ уточнює цю думку і
стверджує, що свобода – це справжня сутність духу. Ґ. Геґель
визнає, що ідея свободи прийшла у філософію з християнства, а

найвище призначення людини – бути вільною [130, с. 324–325].
Наведені роздуми дозволяють зробити висновок, що поняття дух,
особистість, свобода – одного порядку.

Уявлення І. Канта й Ґ. Геґеля про свободу набувають
подальшого розвитку в німецького філософа, одного із засновників
філософії життя В. Дільтея (1833–1911). Осмислюючи світоглядні
проблеми в контексті пошуку метафізичних засад буття, філософ

робить висновок, що ідея свободи знайшла відбиття у творчому
верховному началі, яке було притаманне філософським системам
Анаксагора, Сократа, Платона й Аристотеля. Християнська церква

успадковує не лише ідею творчого верховного начала, але й ідею
свободи. Уособленням ідеї свободи стає особистість, яка є
втіленням «незалежності духовного від будь-якої даності»
[187, с. 244–246]. Філософ доводить, що ідея особистості стає, з

одного боку, своєрідним філософським протестом проти будь-якої
залежності й детермінізму, а з іншого, – втіленням свободи. «Дух
усвідомлює свою сутність, відмінну від усякої фізичної

причинності» [187, с. 246]. На думку філософа, синкретична ідея
особистості-свободи знаходить найдосконаліше втілення в «ідеї
особистого Бога <…> в християнській концепції створення світу з

нічого, з небуття» [187, с. 247].

116