Page 111 - 6816

Формування принципів відбувається залежно від чинних
метафізичних та онтологічних основ буття. На всіх етапах розвитку
суспільства ці принципи наявні, але в різні часи той чи той принцип
висували на перший план. Справедливість поєднує ці принципи,

установлює рівновагу між ними, освячує й легітимізує їх.
Філософське розуміння справедливості починається з Платона.
Справедливість мала забезпечувати порядок у державі, а держава –

виховувати справедливих громадян. Давньогрецький філософ
започаткував надзвичайно важливий принцип ізоморфізму, який
установлював зв’язок між наявністю справедливості в окремих
громадян і рівнем справедливості в державі. Пропонуємо розуміти

принцип ізоморфізму як відповідність між рівнем духовного
розвитку людини і рівнем розвитку суспільства. Недосконалі

громадяни формують недосконале суспільство й навпаки:
недосконале суспільство виховує незрілих громадян. Що є
первинним у цій взаємодії? Як свідомо організувати реалізацію
принципу справедливості? Відповіді на ці запитання філософська

думка не знайшла досі. Уважаємо, що в основі первоначал
суспільного буття античного суспільства лежав принцип духовної
ієрархії, але він набув антагоністичного соціально-політичного

втілення. Ідея справедливості була спробою синтезувати принципи
свободи, духовної ієрархії й рівності.
Справедливість дохристиянського світу було висловлено у
твердженні: «Око за око, зуб за зуб». Христос змінив парадигму

розуміння справедливості, сказавши: «Не вбий»! Євангелісти
вдосконалили розуміння справедливості: «Люби ближнього, як себе
самого». Християнство також переосмислює зміст принципів

свободи, духовної ієрархії, рівності та справедливості: «скасовує»
етнічні суперечності – немає ні іудея, ні самарянина, а є людина,
проте не відміняє принципу духовної ієрархії. Незважаючи на те,
що ідея ієрархії виникає ще в стародавній Греції, філософського

обґрунтування вона набуває лише в християнського мислителя
Діонісія Ареопагіта (V – поч. VI ст. Р. Х.). Принцип духовної
ієрархії позначав священний порядок [188, с. 73], що стосувався

знання й діяльності [188, с. 71], інтелектуального та духовного
розвитку людини [188, с. 571, 671]. Началом ієрархії уважали
Пресвяту Трійцю [188, с. 573], а метою – духовне очищення [188,

с. 107]. Особливо підкреслимо, що духовна ієрархія означала
ступінь духовної досконалості людини.

111