Page 112 - 6816
P. 112

З часом принцип духовної ієрархії християнство використовує
            для  обґрунтування  інтересів  Церкви,  яка  накладає  деякі  табу  й
            обмеження  на  матеріальну  та  інтелектуальну  діяльність  людини,
            що  спричиняло  виникнення  суперечностей  і викликало  спротив  з

            боку  активних  людей.  Середньовічне  суспільство  було  пронизане
            ідеєю небесної (духовної) ієрархії. На думку французького історика
            Ле  Гоффа  (1924–2014),  ця  ідея  заважала  людині  вдосконалювати

            земне  життя  й  водночас  підривала  віру  в  небесну  ієрархію  [301,
            с. 155]. Небесна ієрархія знайшла втілення в земній ієрархії: ті, хто
            моляться,  ті,  хто  воюють,  ті,  хто  працюють  [301,  с. 240].
            Середньовічна  людина  не  мала  уявлень  про  свободу.  Вільною

            вважали того, хто мав впливового покровителя. Поняття «індивід»
            мало негативну конотацію і стосувалося тих, хто проявляв ознаки

            активності та свободи – це ловкач, пройдисвіт, місце такої людини
            у  в’язниці  [301,  с. 270].  Людина,  яка  пропонувала  будь-яке
            нововведення, ризикувала тим, що її дії могли підвести під поняття
            гріховних  [301,  с. 303].  Християнське  розуміння  справедливості

            було  реакцією  на  складність  проблеми  справедливості,  на
            неможливість  її  однозначного  розв’язання  з  об’єктивних  позицій.
            Посилання  на  божественне  походження  справедливості  до  часу

            змушувало  людину  миритися  з  суперечностями,  земними
            труднощами  та  проблемами.  Незважаючи  на  це,  виникають
            суперечності  між  християнськими  принципами  і  потребами
            суспільного розвитку. Божественне трактування справедливості не

            змогло  зупинити  прихід  Великої  французької  революції.
            Підсумовуючи,  зазначимо,  що  християнство,  виступаючи  проти
            соціально-економічної  й  політичної  ієрархії  рабовласницького

            суспільства,  переосмислило  її,  але  не  скасувало.  На  місце
            соціально-політичної  ієрархії  прийшла  церковна,  яка  набула  ще
            жорстокіших  форм  і  викликала  проти  себе  обурення.  Священики
            узурпували  право  на  поняття  «особистість»  й  проголосили  себе

            духовно  досконалими  людьми.  Епоху  Просвітництва  й  Великої
            французької  революції  можна  розглядати  як  протест  проти
            релігійної ієрархії.

                  Ієрархічному принципу належав світоглядний  пріоритет, поки
            християнський  богослов  та  ідеолог  Реформації  М. Лютер
            (1483–1546)  не  обґрунтував  духовну  рівність  усіх  християн  [336,

            с. 15].  Під  впливом  протестантизму  в  суспільній  свідомості
            запанувало  вчення  про  «священство  всіх  вірян»  [544,  с. 19].


                                                         112
   107   108   109   110   111   112   113   114   115   116   117