Page 113 - 6816

Дослідження впливу принципу духовної рівності на соціально-
політичне та духовне життя європейського суспільства в
ХV–XIX ст., дозволило виявити, що воно зумовило такі наслідки.
По-перше, поширюється протестантизм, який заперечував принцип

духовної ієрархії. По-друге, поширення принципу рівності в
європейській свідомості привело до Великої французької
революції. Буржуазне суспільство, проголосивши ідею рівності,

відкинуло принцип духовної ієрархії, але сам принцип не зник, а
був замінений соціально-економічною й бюрократичною ієрархією,
табелем про ранги. У сукупності ці тенденції сприяли формуванню
суспільної думки: усі мають однакову духовну природу, що з часом

призвело до формування концепту: «кожна людина – особистість».
Це змушує поставити запитання: який тип людини був

зацікавлений у заміні принципу духовної ієрархії на принцип
духовної рівності? Уважаємо, що саме посередній людині був
потрібен принцип духовної рівності, щоб знищити християнську
ідею досконалої людини та зробити всіх посередніми: ні святими,

ні грішниками.
Проблема рівності стає актуальною в епоху Просвітництва.
Започаткував її дослідження англійський філософ Д. Г’юм

(1711–1776), що безумовно, мало соціальне підґрунтя. Філософ
розглядав рівність як результат порівняння, але при цьому
наголошував, що для цього важливе мірило рівності [665, с. 110].
Водночас він зазначив, що ідею повної рівності не лише неможливо

реалізувати, але й шкідливо, оскільки це може призвести до
руйнації суспільства [664, с. 200]. Учений усвідомлював, що
неможливо уникнути нерівності: вона є об’єктивною умовою

суспільного буття, проте не можна допускати, щоб нерівність
досягала великих розмірів. Висновок очевидний – треба зберігати
рівновагу.
Французький філософ епохи Просвітництва Ж.-Ж. Руссо

(1712–1778), досліджуючи причини нерівності, доходить висновку:
нерівність зростає з прогресом, у зв’язку з розвитком людських
здібностей, що є логічним явищем. Безумовно, філософ зафіксував

внутрішню суперечливість проблеми рівності / нерівності, але
розумів, що не можна абсолютизувати рівність, бо це
протиприродно, як протиприродно, щоб недолуга людина керувала

мудрою [460, с. 139].

113