Page 105 - 6816

Отже, роздуми С. Ярмуся органічно продовжують філософські
надбання Д. Донцова, Я. Стецька, М. Шлемкевича. Духовність – це
інтелектуальна, мистецька, культурна, виховна та практична
діяльність людини відповідно до категоричного імперативу

І. Канта. Зауважимо, що кордоцентризм не заперечує роль і
значення розуму, а підкреслює пріоритет діяльності скерованої на
ушляхетнення людини й суспільства відповідно до категоричного

імперативу. Узагальнюючи ідеї українських філософів і діячів
національно-визвольного руху щодо основ суспільного буття,
зазначимо, що вони осмислювали його з позиції пріоритету
духовного над матеріальним.

Відродження проблематики духовного в українській філософії
розпочалося з монографії С. Пролеєва «Духовність і буття людини»

(1992). Зміст праці охопив духовне від його філософсько-
історичних аспектів до життєсвіту людини. У монографії
максимально точно відображено сутність духу в історії філософії і
християнстві: у християнстві дух – це особистісний абсолют,

у європейській філософській традиції – активне начало людської
життєдіяльності, яке розкривало її сутність. У німецькому
класичному ідеалізму це отримало назву абсолютне «Я» (Й. Фіхте),

абсолютна ідея (Ґ. Геґель). У матеріалістичній традиції дух стає
синонімом свідомої діяльності [440, с. 9–11]. Фундаментальне
історико-філософське опрацювання проблеми духовного дозволило
поставити питання: що є духовне незалежно від його конкретних

форм. С. Пролеєв дає таку відповідь: дух – це універсальна
характеристика людської життєдіяльності, її складник, який може
бути визначений лише щодо власної протилежності [440, с. 15–16].

Уточнюючи свою думку, філософ визначає дух через людські
здібності. «Дух – це філософська категорія для позначення
здатності людини розкривати зміст буття в його справжності й
завдяки цьому ставитися конструктивно й творчо до власної

життєдіяльності. Дух являє собою особливу <…> форму освоєння
світу людиною й разом з тим форму саморозвитку самої людини»
[440, с. 16–17]. Уважаємо, що філософ вносить важливу

конкретизацію в розуміння сутності духовного, визначаючи його
через людські здібності.
С. Пролеєв не залишає поза увагою актуальну проблему

природи духовного. Він зауважує: «Питання про природу духу
можливо розв’язати лише за умови, якщо його розглядають не як

105