Page 106 - 6816

самостійну, незалежну сутність, а як необхідний компонент
становлення й розвитку людського способу буття» [440, с. 18]. Ці
роздуми можна тлумачити як данину марксистській філософії, але
насправді це був вихід за її межі. Нове в цьому підході полягає в

тому, що духовне автор трактує як необхідний складник людського
способу буття. Такі твердження на кінець панування марксистської
філософії були доволі сміливими й конструктивними, проте в

пізнанні відносин між матеріальним і духовним не можна
зупинятися на констатації їхнього взаємозв’язку. Ці відносини
мають історичний характер. З ускладненням суспільного буття
духовне не просто набуває більшої ваги, але й стає все більш

автономним і самостійним.
С. Пролеєв не обійшов увагою актуальне питання реальності

духовного. Філософ усвідомлює, що визначити духовне
об’єктивними методами неможливо, для цього потрібні інші
підходи, оскільки реальність духовного – це особлива реальність.
Філософ визначає її через категорію ідеального [440, с. 20–21].

Розкриваючи його зміст, він наголошує, що розуміння ідеального в
історії філософії кілька разів змінювалося. С. Пролеєв трактує
ідеальне як форму існування сущого, що пізнається за допомогою

розуму. Цей зв’язок не випадковий, оскільки зміст уявлень про
онтологію буття, його субстанційні основи об’єктивно приводив до
змін ідеального [440, с. 23]. Отже, філософ долає антагонізм
матеріального й ідеального, що було характерно і для

матеріалістичної, і для ідеалістичної традиції.
Осмислюючи ці роздуми, зауважимо, що визнання
взаємозв’язку матеріального й духовного ще не розкриває його

сутності, яка залежить від того, як розуміти проблему первинності.
У взаємовідносинах матеріального й духовного філософи
матеріалістичної традиції повторюють помилки пересічної людини.
Залежність людини від матеріальних потреб філософи трактують як

пріоритет матеріального. У контексті історичного розвитку
суспільного буття матеріальне втрачає пріоритет і стає залежним
від різних форм духовного. Водночас значущість матеріальних

потреб для життєдіяльності людини не слід тлумачити як пріоритет
матеріального загалом. Орієнтація на матеріальні потреби
не вичерпує людської сутності. Проблема відносин матеріального й

духовного органічно пов’язана з панівним у людській спільноті
типом людини, яка орієнтується переважно на матеріальні потреби,

106