Page 80 - 6783

– єдність усіх громадян України;

– орієнтування на власні сили;
– організація української еліти;
– забезпечення права приватної власності на землю і проведення

аграрної реформи, що зупинила б пролетаризацію селянства.
Двадцяті роки ХХ ст. для українського демократичного руху стали
виявом його слабкості, незрілості та розколу. Програні визвольні
змагання та розпочата більшовиками українізація (з 1923 р.) навіяли

деяким представникам українських лівих сил надію на те, що можна
виправити критичне становище, в якому опинилася Україна, методом
порозуміння, компромісу з російськими більшовиками, які перебрали на

себе державне керівництво, і навіть досягти незалежної державності.
Прибічники цього напряму, які започаткували явище націонал-
комунізму, були відданими комуністами, які щиро вірили в те, що

марксизм-ленінізм пропонує найправильніший шлях порятунку для
людства. Разом із тим вони вважали, що для досягнення оптимальних
результатів комунізм має пристосуватись до специфічних національних

умов, тобто слід було залучити до будівництва комунізму національно-
визвольні сили, надавши йому повне «національне обличчя».
Теоретичним підґрунтям українського націонал-комунізму стали
гострополемічні та публіцистичні твори В. Шахрая (1888–1919;

«Революція на Україні»; перший міністр закордонних справ в
українському радянському уряді), С. Мазлаха та В. Шахрая «До хвилі.
Що діється на Україні і з Україною?», М. Хвильового (1893–1933;

«Камо гряденши» , «Думки про течії», «Україна чи Малоросія?»,
«Апологети писаризму»). Політичну концепцію націонал-комуністів
підпирали економічні дослідження М. Волобуєва, Г. Гринька, ін про
колоніальний статус української економіки в системі

народногосподарського комплексу СРСР і про можливість для першої
не тільки самостійно функціонувати, але й бути частиною світового

господарства; історичні праці М. Равича-Черкаського і М. Яворського, в
яких обґрунтовувалися ідеї «докорінності» КП(б)У та потреби
незалежного розвитку української радянської держави. У площині
практичної політики під час українізації (1923–1933) ідеї націонал-

комунізму намагалися реалізувати М. Скрипник (1872–1933) та
О.Шумський (1890–1946).
Провідними ідеями націонал-комуністичного напряму української

політичної думки були такі: радянська республіка (як форма
правління); пріоритет колективної форми власності; соціалістична

80