Page 75 - 6783
P. 75

територіальну автономію до реалізації ідеї національної незалежності й

           суверенітету, самостійності. Останню ідею він обґрунтував в збірнику
           статей «На порозі нової України». Тільки об’єктивні обставини змусили
           М.  Грушевського  визнати  самостійність  України.  Він  залишався

           твердим у своїх переконаннях щодо того, що Україні ефективніше все-
           таки залишатися у федеративнім зв’язку з Росією, а в майбутньому – і з
           європейськими  державами.  Вчений  заперечував  те,  що  федерація
           України з Росією – лише крок до української самостійності. Федерація з

           Росією – це перший крок до європейської федерації, вважав він.
                Національно-територіальний  принцип  устрою  України  мислитель
           розвивав  у  працях:  «Якої  автономії  і  федерації  хоче  Україна?»,  «Хто

           такі українці і чого вони хочуть?», «Вільна Україна».
                До  основних  рис  конституційного  проекту  М.  Грушевського,  про
           який ми згадували вище, належать такі:

               народ – єдине джерело влади в країні;
               втілення  принципів  поділу  влади,  стримувань  і  противаг,

           закріплення найвищої юридичної сили конституції;
               права і свободи людини і громадянина регулюються на світовому
           рівні, рівноправність громадян;

               форма правління в Україні – парламентарна республіка;
               форма державного устрою – унітарна держава з широким місцевим

           самоврядуванням;
               проти  приватної  власності  на  землю,  смертної  кари  та
           конфіскування  майна (як покарання).
                Загалом         потрібно        зазначити,         що      М.      Грушевський            був

           представником  народницького  напряму  української  політичної  думки
           (як  і  С.  Шелухін,  Р.  Лащенко,  ін.),  стрижневими  засадами  платформи
           якого були такі:

               народоправство (демократизм);
               розуміння народу як територіальної, а не етнічної одиниці;

               пріоритет прав народу над правами держави;
               егалітаризм та ідея безкласовості української нації.

                Народницько-демократичну традицію України кінця ХІХ – початку
           ХХ  ст.  характеризували  два  виразні  складники:  1)  прагнення  до
           громадянської та національної свободи; 2) ідеалізація народу й вимоги
           соціальної  справедливості  з  виразним  егалітарним  ухилом  (цей

           компонент був виразнішим).




                                                               75
   70   71   72   73   74   75   76   77   78   79   80