Page 75 - 6783
P. 75
територіальну автономію до реалізації ідеї національної незалежності й
суверенітету, самостійності. Останню ідею він обґрунтував в збірнику
статей «На порозі нової України». Тільки об’єктивні обставини змусили
М. Грушевського визнати самостійність України. Він залишався
твердим у своїх переконаннях щодо того, що Україні ефективніше все-
таки залишатися у федеративнім зв’язку з Росією, а в майбутньому – і з
європейськими державами. Вчений заперечував те, що федерація
України з Росією – лише крок до української самостійності. Федерація з
Росією – це перший крок до європейської федерації, вважав він.
Національно-територіальний принцип устрою України мислитель
розвивав у працях: «Якої автономії і федерації хоче Україна?», «Хто
такі українці і чого вони хочуть?», «Вільна Україна».
До основних рис конституційного проекту М. Грушевського, про
який ми згадували вище, належать такі:
народ – єдине джерело влади в країні;
втілення принципів поділу влади, стримувань і противаг,
закріплення найвищої юридичної сили конституції;
права і свободи людини і громадянина регулюються на світовому
рівні, рівноправність громадян;
форма правління в Україні – парламентарна республіка;
форма державного устрою – унітарна держава з широким місцевим
самоврядуванням;
проти приватної власності на землю, смертної кари та
конфіскування майна (як покарання).
Загалом потрібно зазначити, що М. Грушевський був
представником народницького напряму української політичної думки
(як і С. Шелухін, Р. Лащенко, ін.), стрижневими засадами платформи
якого були такі:
народоправство (демократизм);
розуміння народу як територіальної, а не етнічної одиниці;
пріоритет прав народу над правами держави;
егалітаризм та ідея безкласовості української нації.
Народницько-демократичну традицію України кінця ХІХ – початку
ХХ ст. характеризували два виразні складники: 1) прагнення до
громадянської та національної свободи; 2) ідеалізація народу й вимоги
соціальної справедливості з виразним егалітарним ухилом (цей
компонент був виразнішим).
75