Page 79 - 6783

бути прийнятною для України. Основне, щоб зміна форм правління

відбувалася еволюційним шляхом.
Особливе місце в українському державотворенні С. Томашівський
відводив греко-католицькій (уніатській) церкві, виступав за

орієнтування на традиційні для Галичини зв’язки із Західною Європою.
Певний вплив на розвиток українського консерватизму мав Василь
Кучабський (1895–1945). Свої політичні висновки, зокрема у працях
«Більшовизм і сучасне завдання українського народу», «Україна і

Польща», він робив на основі дослідження розвитку української
державності у 1917–1920 рр.
Як і В. Липинський та С. Томашівський, найбільш придатною

формою державного правління для України В. Кучабський вважав
монархію. При цьому особливо акцентував на армії і взагалі духові
мілітаризму в державотворчих процесах. Провідною верствою в

українському державотворенні 1917–20 років могли б стати, на думку
В. Кучабського, військові. А провідною ж верствою, що зберегла в собі
консервативні лицарські риси, несе відповідальність за державну

справу, гарантує стабільність внутрішнього устрою держави,
В.Кучабський бачив із великих землевласників. Щоправда, провідною
верствою, наголошував він, може бути як один суспільний клас, так і
представники кількох чи й усіх суспільних класів, об’єднані вірністю до

монарха – виразника єдності. Формування провідної верстви є одним із
основних завдань українського консерватизму.
В. Кучабський поділяє ідеї В. Липинського й С. Томашівського про

те, що справу створення української держави може вирішити не етнічне
об’єднання українців у межах чужої держави, а формування
психологічного складу нації на певній території її проживання.
Необхідною умовою цього є державотворча національна ідея. А

українським П’ємонтом, який зможе зорганізувати решту України на
визвольну боротьбу, є, на думку В. Кучабського, Галичина, оскільки в

ній склалися найбільш сприятливі для цього умови.
Отже, до провідних ідей консервативного напряму в Україні
початку ХХ ст. належать:
 незалежна трудова легітимна монархія зі спадковою гетьманською

владою;
– визнання провідної ролі держави в суспільно-політичному житті;
– стабільний державний правопорядок;

– поділ державної влади;
– соборність української держави;

79