Page 78 - 6783

аристократію, яка б стала носієм національної ідеї. Її немає, як вважав

В. Липинський, без матеріальної сили і морального авторитету, як немає
без хотіння до влади, до сили, до ризику, до самопожертви, до
панування. Аристократія в розумінні В. Липинського не є замкненою

суспільною верствою чи кастою. Вона є тією активною меншістю. яка
приєднує до себе найкращих і найактивніших членів усіх класів.
Реалізація ідей творення української діяльності, за В. Липинським,
неможлива і без так званого територіального патріотизму, тобто почуття

єднання усіх громадян України незалежно від їхнього етнічного
походження, віри, соціального статусу, культурного рівня тощо.
Україна має бути спільною батьківщиною для всіх людей, які живуть на

її території. Звідси розуміння В. Липинським нації саме як політичної, а
не етнічної категорії.
Мислитель наголошував також на значенні сили в політиці. Щодо

цього він обстоював позицію, що межує з вченням Н. Макіавеллі: коли
йдеться про врятування Вітчизни (в цьому разі про створення
національної держави), то не слід перейматись міркуваннями про те, що

справедливо і що несправедливо, що добре, а що зле, треба діяти так,
щоб забезпечити нації свободу і незалежність. Звідси «загальне благо» –
це та мета, яка виправдовує будь-які засоби.
Консерватизм В. Липинського розглядається як утвердження

всередині українського громадянства організованих сил авторитету,
дисципліни, правопорядку, політичної культури, здатних у майбутньому
стати носіями української державної влади.

Зміст політичної та історичної концепцій мислителя становлять:
державні монархічні погляди в поєднання із засадами християнства,
етики та консерватизму.
Інший відомий представник консервативного напряму української

політичної думки початку ХХ ст. історик Стефан Томашівський
(1875–1930) у працях «Під колесами історії», «Українська історія» тощо

виступав проти централізму як принципу державного будівництва, за
самоврядування, критично ставився до традиційних національних гасел
і вимог сліпого культу людей-символів. Автор також обґрунтував
необхідність впровадження в Україні монархічної форми правління як

такої, що найкраще сприяє утвердженню авторитету і порядку. При
цьому не заперечував і прийнятність для України республіканського
ладу. Якщо республіканська форма правління утвердиться шляхом

еволюції з традиційної монархічно-гетьманської форми, то вона може

78