Page 70 - 6783

Україні, жорстоким придушенням будь-яких проявів національно-

визвольного руху і внаслідок цього – засиллям і популярністю
радикальних течій (у формі російського революціонаризму чи
українського народництва). Сам характер політичної системи, яка

впродовж тривалого часу перебувала в незмінному вигляді, консервував
наявний стан речей і перешкоджав розвиткові й поширенню
поміркованих поглядів. Внаслідок цього ліберальна модель
перевлаштування суспільного життя так і не набула в Україні

завершеної форми впродовж ХІХ–ХХ ст.
Видатним представником української політичної думки кінця ХІХ–
початку ХХ ст. був Іван Франко (1856–1916) – поет і публіцист,

філософ, вчений-дослідник, з-під пера якого вийшло близько трьох
тисяч літературних творів, публіцистичних і наукових праць, в яких
знайшло відображення інтелектуальне та суспільно-політичне життя

українського, інших народів Європи протягом більш ніж
п’ятдесятирічного періоду історії.
Світогляд І. Франка формувався в умовах наростального руху

трудового селянства проти соціального й національного гніту.
Вирішальний вплив на його політичні переконання мав Т. Шевченко,
особливо що стосувалося його чітко негативного ставлення до
Російської імперії. Також на формування світогляду й політичних

поглядів І. Франка великий вплив справив марксизм. І. Франко
наголошував на вирішальній ролі економічних відносин у розвитку
держави і права, поділяв думку про те, що людство пройшло шлях від

бездержавних форм існування до держави, позитивно сприймав теорію
суспільно-економічних формацій. Поряд із тим він піддавав гострій
критиці ряд марксистських положень, геніально передбачив негативні
наслідки реалізації деяких постулатів марксизму. Зокрема не розглядав

пролетаріат як авангардну силу революції. І зовсім не тому, що не зміг
побачити його авангардної ролі в силу нерозвиненості його в Галичині

(він це бачив!), а саме через ті причини, що не підтримував ідею
диктатури пролетаріату, яка, за марксизмом, уявлялась державою тільки
одного класу – робітничого, – для придушення спротивів з боку інших
класів і груп суспільства. Іван Франко виступав також проти

марксистського розуміння головної ролі держави в організації нового
економічного суспільного життя. За мислителем, новий соціально
справедливий устрій будуватиметься на якнайширшому самоуправлінні

общин і країв, складених з вільних людей і поєднаних між собою
вільною федерацією, що ґрунтується на солідарності інтересів. У

70