Page 71 - 6783

новому справедливому устрої, за І. Франком, держави в давньому

розумінні цього слова як організації, що управляє суспільством згори,
не буде. Натомість перевага буде надана саме ініціативі знизу, тобто
самоуправлінню громад. Мислитель виступав проти «народної

держави» німецьких соціал-демократів у праці «Що таке поступ?», саме
проти її адміністративного апарату – прошарку, який постійно
відтворюється і стає панівним. Маючи необмежену владу (в умовах
диктатури пролетаріату) хоч би на деякий час, як легко можуть її

керманичі захопити назавжди (і в умовах «народної держави»), –
стверджує І.Франко і робить категоричний висновок про те, що
«народна держава» і пов’язаний з нею соціалізм соціал-демократів

щастя не принесуть. Така держава ніколи не витворила б раю на землі, а
була б в найкращому разі «народною тюрмою»: нерівність, вигнана
дверима, повернулась би через вікно. Тому в майбутньому

справедливому устрої найбільшого значення І. Франко надавав
безпосередній демократії, коли самі громади виконують усі необхідні
функції управління суспільством (господарсько-економічну, культурно-

освітню, судову тощо). Проте не заперечував і ваги представницької
демократії для розв’язання деяких важливих для всякого суспільства
питань. Її органи, за І. Франком, належить утворити на рівні вільного
союзу громад, обранці яких сформують єдиний представницький орган

для розв’язання питань зовнішньої торгівлі, обміну, суду, оборони.
Звідси Франковий соціалізм – це недержавний, громадський соціалізм,
де панують свобода суспільства й особи, рівність прав і обов’язків

кожної людини, солідарність інтересів, народний суверенітет.
Щодо шляхів, способів утвердження соціалістичних відносин у
суспільстві І. Франко не був послідовним. У багатьох його статтях
підкреслюється правомірність, у разі необхідності, застосування

найрадикальніших, крайніх заходів здобуття трудівниками свободи,
вивільнення від експлуатації. На тяжкі недуги суспільства, на думку

мислителя, треба й «радикального ліку», а тому не можна відкидати
навіть найрадикальнішого засобу, якщо він служитиме народові, не
відступати навіть перед суспільною революцією, якщо іншого виходу
не буде.

Велику увагу приділяв І. Франко розв’язанню національного
питання у майбутньому суспільстві. Він закликав українську
інтелігенцію сприяти формуванню української нації як суспільного

культурного організму, здатного до самостійного культурного й
політичного життя, спроможного протистояти асиміляційним процесам,

71