Page 69 - 6783
P. 69

Поділ влади, парламентаризм, демократичні права і свободи (при цьому

           відкидав приватну власність як основну причину поділу суспільства на
           бідних  і  багатих  і  наголошував  на  необхідності  колективної власності
           громади  на  землю  і  знаряддя  праці),  які  відстоював  лібералізм,  мали

           бути притаманними й соціалізму.
                Загалом  центральні  погляди  в  системі  координат  українського
           лібералізму,  представленого,  крім  М.  Драгоманова,  ще  й  такими
           постатями   ХІХ – ХХ ст.  як  Б. Кістяківський,  М. Туган-Барановський,

           В. Вернадський та  ін., є такими:
                –  політична  свобода  як  сукупність  конституційно  закріплених  прав
           громадян  є  необхідною  умовою існування  демократичної  держави

           (М. Драгоманов);
                –  людина є домінантною цінністю у співвідношенні «людина –
           суспільство –  держава»;

                –  центральною  є  категорія  приватної  власності  в  системі  політико-
           економічних категорій (М. Туган-Барановський);
                –  верховенство права в суспільному житті;

                –    пріоритет  загальнолюдських  цінностей  над  соціально-класовими
           чи національними;
                –    децентралізація  держави як засіб  обмеження  державної влади та
           надання гарантії місцевому самоврядуванню;

                – етичні засади політичної діяльності, пов’язаність політики і моралі
           (М. Драгоманов: «Чисте діло потребує чистих засобів»).
                 Осягнувши  в  особі  своїх  найкращих  представників  (зокрема

           Б.Кістяківського  в  праці  «Держава  правова  і  соціалістична»)
           необхідність  створення  правової  держави,  український  лібералізм
           залишався  байдужим  до  проблем  самостійності  України  й  побудови
           суверенної національної держави. У 70-80-х роках ХХ ст. гуманістична

           традиція  українського  лібералізму  була  сприйнята  українським
           дисидентським  підпіллям  і  знайшла  вияв    у  правозахисній  діяльності

           Української  Гельсінської  групи.  Тоді  й  було  порушено  питання
           незалежності України з дотриманням прав і свобод особистості.
                 Потрібно сказати про те, що поширення ліберальних ідей в Україні
           не  мало  такого  розмаху  і  не  привело  до  «тріумфальної  ходи»

           лібералізму,  як  це  було  в  країнах  Західної  Європи  ХІХ  ст.  Процес
           сприйняття  політико-економічних  постулатів  лібералізму  в  Україні  не
           був  ані  цілісним,  ані  успішним  (ні  українською  інтелігенцією,  ні

           широкими  колами  українського  суспільства).  Це  пояснювалося
           наявністю  авторитарного  типу  політичного  режиму  в  підросійській

                                                               69
   64   65   66   67   68   69   70   71   72   73   74