Page 62 - 6783

енциклопедичного словника вказують на «трагедію П. Орлика та його

соратників», яка полягає в тому, що їхні погляди відображали бажання
виключно козацької старшини, до того ж не всієї, а лише невеликої її
частини серед прихильників І. Мазепи. Абсолютна ж більшість козаків,

як і український народ загалом, ідеї П .Орлика не сприйняли, а його
самого викинули з України. Основною причиною нищівного фіаско
найвірнішого мазепинця стало чітко зафіксоване в Бендерських статтях
принизливе плазування перед шведським королем, турецьким султаном

й ханом кримським. Першому в обмін на протекторат над Україною
обіцяв П. Орлик віддати деякі міста (Стародуб, Мглин, Батурин,
Полтаву, Гадяч). А величезні етнічні території України – Галичину,

Буковину, Закарпаття, Холмщину, Підляшшя, Полісся, три четвертих
частини Волині, тобто все, що перебувало на захід від р. Случ, Орлик
залишав за Польщею. Він проголошував святими, недоторканними

привілеї козацької верхівки, а природні права і свободи простолюдинів
його мало хвилювали. П. Орлик відкинув і давно знані в Європі свободу
совісті, свободу віросповідання, чим грубо порушив природні права

католиків, уніатів, мусульман, з особливою ненавистю ставився до
іудеїв. Автори Політологічного словника говорять про те, що інколи
складається враження, що демократичні положення Бендерських статей
викликані більше передвиборними міркуваннями, прагненням

забезпечити собі необхідну кількість голосів заграванням з
мазепинською козацькою старшиною.
Значний внесок у розвиток вчення про державу та її

взаємовідносини з церквою зробили, як було зазначено вище, діячі
Києво-Могилянської академії – С. Яворський та Ф. Прокопович.
Стефан Яворський (1658–1722) – український і російський
церковний діяч, митрополит Муромський та Рязанський, очолював

священний Синод, автор праці «Камінь віри» (1715) та численних
проповідей.

Владні відносини в тогочасному російському суспільстві розглядав
у вигляді піраміди або у вигляді колісниці. В обох випадках йшлося про
аристократично-мілітаристську державу, де на верхніх щаблях
перебувають царські вельможі, генералітет та офіцерство. Духовна

знать, що освячує таку структуру, перебуває на третьому місці. У
самому низу – простий народ.
Спочатку мислитель дотримувався поширеної в Україні думки про

те, що держава і церква є рівноправними. Згодом, уже в Москві,
домагався невтручання держави в справи церкви. Обстоював

62