Page 56 - 6783

має здобувати повагу і любов підданих, бо без цих якостей він не зможе

бути авторитетом, а його влада буде слабкою. В основі функціонування
християнської держави, за С. Оріховським, має бути дотримання права,
прагнення до правди й справедливості, оволодіння знаннями, наукою

управління державою.
Праці С. Оріховського-Роксолана свідчать про його ознайомлення з
античною філософією, ідеями суспільного договору, природного права
та іншими надбаннями суспільно-політичної думки епохи Відродження.

Після об’єднання в результаті Люблінської унії 1569 р. Польщі та
Литви в єдину державу Річ Посполиту, більшість українських земель
перейшла до складу її польської частини. У такому союзі чи не

найбільше втратила Україна, оскільки, незважаючи на значні привілеї
українській шляхті (зрівнювалась у правах із польською), українська
земля, український народ стали об’єктом широкої польської колонізації.

Обмежувалось самоврядування українського міщанства. В українського
селянства було відібрано право на землю, збільшено панщину,
обмежено право вільного переходу селян від власників. Православним

було заборонено обіймати відповідальні посади на державній службі, їх
примушували приймати католицизм. Ряд представників аристократії та
православного духовенства пішли на укладення в 1596 р. Брестської унії
з римським папою, за якою визнавали його верховенство в обмін на

збереження традиційних обрядів і церковної автономії. Однак більшість
населення України прийняла Брестську унію як спробу переходу до
католицизму і засіб ополячення. Серед православних розгорнулася

бурхлива дискусія з релігійних питань, що за своєю суттю мали
політичний характер. Ця дискусія відображена у так званій полемічній
літературі, найвідомішими представниками якої були Христофор
Філалет та Іван Вишенський.

Полемічна література за умов втрати політичної самостійності була
одним із небагатьох легальних засобів залишатись патріотом і захищати

свою національну автентичність. Вона загалом не ставила собі завдання
відновити державність, але відгукувалась на актуальні політичні
проблеми, пробуджувала політичну свідомість, змушувала згадувати
минуле, закликала до невідомого, але кращого майбутнього.

Однією з перших у полемічній літературі була книга «Апокрисис»
(бл. 1598), автор якої відомий під псевдонімом Христофор Філалет –
дрібний, шляхтич з Волині. Його праця стала відповіддю на твір

білоруського єзуїта Петра Скарга «Синод Брестський» (1597),
спрямований проти православних на захист Брестської унії.

56