Page 55 - 6783

Період від середини XIV ст. до Люблінської унії 1569 р. в історії

України був досить рідкісним феноменом, – як зазначає львівський
вчений Б. Кухта, – періодом справді литовсько-білорусько-українського
співжиття в рамках Великого князівства Литовського, оскільки Литва

виступала збирачем розрізнених білоруських та українських земель.
Литовська народність у культурному і суспільному розвитку стояла
значно нижче, ніж білоруси й українці, тому вона й підпала під вплив
слов’янського елементу, його державних і суспільних форм, релігії,

писемності і побуту. Білоруська мова стала мовою діловодства
Великого князівства Литовського, а право та весь суспільно-політичний
устрій, вироблений Київською державою, були покладені в основу

державного права Литви. Правові відносини тут регулював Литовський
статут, складений на основі «Руської правди» Я.Мудрого. Великі князі
Литви діяли на українських землях за принципом: «Старого не рушити,

нового не вводити».
Інша ситуація склалася на тих українських землях, які після падіння
Галицько-Волинського князівства опинилися під владою Польщі: тут

були обмежені права української шляхти, православній шляхті було
заборонено обіймати адміністративні посади, замість удільних князівств
вводили воєводства як територіально-адміністративні одиниці.
Політичну думку литовсько-руського періоду (перехідного між

княжим часом та литовсько-польською добою) виражали в основному
Ю. Дрогобич та С. Оріховський–Роксолан.
Ю. Котермак-Дрогобич (бл.1450–1494) – доктор філософії та

медицини Болонського університету, висловлювався за зміцнення
королівської влади, зверхність світської влади над церковною.
С. Оріховський–Роксолан (1513–1566) є автором низки праць:
«Про целібат», «Про турецьку загрозу», «Напучення польському

королю Сигізмунду Августу», «Польські діалоги політичні» тощо.
Замолоду мислитель виступав проти думки про походження влади і

держави від Бога, проти підпорядкування світської влади духовній, за
невтручання церкви у державні справи. Але за кілька років перед
смертю С. Оріховський-Роксолан відійшов від ідеалів своєї молодості, а
по суті, зайняв протилежні позиції. Він уже захищав зверхність

церковної, тобто папської влади, над світською, королівською.
Однозначно мислитель вирішує також питання про джерела влади –
«всяка влада є від Бога».

У центрі уваги мислителя перебували проблеми управління
державою. Останнє має здійснюватися методом переконання. Суверен

55