Page 44 - 6783

приватного життя і тим самим створює сприятливий ґрунт для

деспотизму. Тому протиставленням цьому є надання більших реальних
можливостей людям для спільної участі в політичному житті. Тільки в
єдності рівність і свобода забезпечують демократію.

Поряд із названими ідеями в лібералізмі існує переконання про те,
що вчинками індивіда як приватного власника керує тверезий розсудок
на отримання від своїх дій якнайбільше особистої вигоди. Найповнішою
мірою це переконання обґрунтовано у вченні англійського філософа і

юриста І. Бентама (1748–1832), яке дістало назву утилітаризм (від лат.
utilities – користь, вигода). Основні праці мислителя – «Фрагменти про
владу» та «Принципи законодавства».

Сенс людської діяльності, за Бентамом, складають отримання
задоволення та уникнення страждань. Тому найвагомішим критерієм
оцінювання будь-яких явищ є їхні некорисність, тобто здатність бути

засобом розв’язання якого-небудь завдання.
На відміну від більшості представників лібералізму, в центрі уваги
І. Бентама перебували не ідея індивідуальної свободи, а інтереси й

безпека особи. Індивід має не сподіватися на буцімто належні йому від
природи права і свободи, а дбати про себе, про своє благополуччя.
Людина має сама визначати, в чому полягають її інтереси і користь.
І. Бентам заперечував природні права людини. вважав їх

анархічними, оскільки їхній зміст є невизначеним і кожним тлумачиться
довільно. Не сприймав також договірну теорію походження держави,
вважаючи її недоведеною тезою. Натомість вважав, що держави створені

насильством і утверджені звичкою. Реальним мислитель визнавав лише
те право, яке встановлює держава, його мету бачив у забезпеченні
найбільшого щастя найбільшої кількості людей.
І. Бентам обстоював республіку з поділом влади на три гілки. Був

проти того, щоб ці гілки існували самі собою й діяли незалежно одна
від одної. Законодавчу владау має здійснювати однопалатний парламент,

який обирають щорічно на основі загального, рівного і таємного
голосування. Виконавча ж влада підпорядковується законодавчій.
У ХVІІ–ХVІІІ ст. в Західній Європі сформувались два
найважливіші напрями суспільно-політичної думки: лібералізм (мав

антифеодальну спрямованість) та соціалізм (мав антикапіталістичну
спрямованість). Вони набули подальшого розвитку в наступні століття.
Противагою до політичних концепцій класичного лібералізму був

марксизм. Його виникнення було пов’язане з певними умовами
історичного розвитку, що склались до середини 40-х років ХІХ ст. До

44