Page 40 - 6783

матеріальний достаток своїх громадян чи чомусь іншому, а в

досконалому праві, тобто в максимальній відповідності її устрою,
конституції і діяльності принципам права.
І. Кант був прихильником теорії суспільного договору, виступав

проти «батьківської опіки» держави над своїми підданими, оскільки
вважав, що суспільний договір заключають між собою морально
повноцінні люди. Тобто мислитель був противником абсолютистсько-
монархічних режимів та їхніх ідеологів, оскільки вони сковували

ініціативу підлеглих і самостійність людей, знижували соціальну
активність, притупляли почуття громадянської відповідальності за все,
що діялось.

Залежно від того, хто приймав закони, І. Кант розрізняв:
автократію, аристократію і демократію, але не надавав цьому поділові
особливого значення, оскільки головним вважав не форму, а методи й

засоби здійснення влади. У зв’язку з цим він розмежовував
республіканську і деспотичну форму правління. Якщо перша
ґрунтується на розмежуванні законодавчої і виконавчої влади, то друга –

на їхньому злитті. За Кантом, республіка сама собою ще не означає
демократії, а автократія – деспотії.
Ідеал І. Канта – верховенство народу (ідея народного суверенітету,
що означало участь народу в становленні правопорядку шляхом

прийняття конституції), свобода, рівність і незалежність всіх громадян у
державі при обмеженні виборчих прав трудівників, розподіл влади,
конституційна монархія. І. Кант був противником революційних методів

боротьби за владу, визнаючи тільки поступові реформи зверху.
Мислитель критикував війни, підготовку до них, ратував за
додержання міжнародних угод, невтручання у внутрішні справи держав,
за розвиток між ними торговельних та культурних зв’язків.

Запропонував проект «Вічного миру», засобом до якого може бути, за
І. Кантом, лише федерація самостійних рівноправних держав,

побудованих за республіканським типом, тобто своєрідний
космополітичний союз.
Еволюцію від ліберальних до консервативних ідей демонстрував у
своїх працях Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770–1831). На

ранньому етапі своєї діяльності він поділяв політичні ідеї французької
революції («Конституція Німеччини»), надалі ж («Філософія права»)
Гегель докорінно змінює свої погляди .

Виводячи право із свободи волі, він прослідковує процес його
перетворення в закон, що надає праву форму всезагальності та дійсної

40